Автор:
Війна за новий світовий порядок – novus ordo mundi. Той, хто виграє цю війну, отримає право створювати новий світ за власними принципами.
На перший погляд звучить дуже пафосно, проте саме це і відбувається зараз. І ми не сторонні спостерігачі процесу, а його безпосердні учасники. Адже головна битва цієї війни відбувається саме на нашій землі й саме ми є тим передовим загоном, що тримає першу лінію оборони. Першими зустрічаємо ворога.
Апокаліптична битва між добром і злом? Епічна битва між ельфами і орками? Чи нова пісня льоду і полум’я? На жаль, ні. Ми не у казці, але ми таки герої цієї оповіді.
Дійові особи
У кожному сюжеті є свої дійові особи. Ніби все просто: є злий демон Путін зі своїм оточенням і тисячні армії його орків, з одного боку, а з другого – наші безстрашні котики ЗСУ, мирні котенята в містах і селах, які потерпають від дій орків та наш котик-верховний-головнокомадувач на чолі незламної країни муркотиків. Нас підтримують багато друзів і всі нам допомагають у протистоянні злу. Коаліція добра проти купки злих диктаторів (Росія, Білорусь, Іран, Північна Корея).
Виглядає як класичний сюжет. Проте реальність не така чорно-біла й не так все просто. Сторін зовсім не дві, та й позицій значно більше. Так би мовити, 50 відтінків чорного і 50 відтінків білого. Світ набагато більший, ніж здається на перший погляд.
Приміром, Іран, який ніби є партнером Росії і допомагає їй у війні. Чи справді він є союзником і другом Росії, чи нічого особистого й просто бізнес? Адже Іран знайшов спосіб як отримати технології або технічну допомогу своїй ядерній програмі від Росії фактично в обмін на дешеві копії старих американських дронів. Трохи нагадує як колоністи вимінювали скляні бусини на золото у туземців. І туземці у даному випадку саме росіяни. Тож чи Іран справді друг Росії чи за першої нагоди він знайде собі кращих друзів десь далі на Сході?
Так само і з Білоруссю. Хіба там щира дружба? Чи може складні аб’юзивні стосунки з глибокою економічною і політичною залежністю? Та й Північну Корею другом не назвеш. У неї теж є свій ядерний інтерес, так само, як і бажання дражнити захід за будь-якої нагоди.
А що ж там Індія? Просто дешево закупається ресурсами. Та й Китай не проти купувати зі знижкою. Але у нього глибші інтереси. Хоча дружніми їх не назвеш.
Отже, загалом це не спільнота друзів та й коаліцією їх не назвеш, бо мова йде про ситуативні цілі. Чи може, все ж таки є щось стратегічне, що їх всіх об’єднує? Ось тут і настав час переходити від дійових осіб до сюжету оповіді.
Навіщо воювати?
Якщо висловитися максимально лаконічно, то Росія воює за встановення нового світового порядку, антагоністичного світовому порядку Заходу. Класична теза – антитеза. Захід пропонує одну систему, Росія, натомість, іншу, і межа між цими системами проходить через Україну. Різниця в тому, що Росія вважає, що ця межа йде десь по Галичині й Волині (тобто Західна Україна є західною системою, а все інше – їхнє, русскомірноє), а ми вважаємо (і колективний захід нас підтримує), що межа “русского міра” проходить по нашому східному кордону, визнаному 1991 року, тобто Україна – не Росія, і ділити її за сценарієм двох країн теж не вийде, бо Україна – не Корея.
Проте бути проти Заходу це не те саме, що підтримувати ідею “русского міра”. Тому й справжньої дружби і союзництва у тій компанії немає. А союзники Путіну конче потрібні. То ж яким чином створити коаліцію на підтримку Росії? Відповідь проста – запропонувати ідею, яка б змогла об’єднати. Захід таки зумів знайти навколо чого об’єднати зусилля – заради свободи. І про це, зокрема, говорив Байден у своїх останніх промовах – і в Києві 20 лютого, і наступного дня у Варшаві.
“Диктатор, який роками відбудовував імперію, ніколи не придушить любов народу до свободи, жорстокість ніколи не зламає волю вільних людей, а Україна ніколи не буде переможена Росією. Ніколи!”
– Джо Байден.
Свобода в доволі широкому розумінні: свобода слова, думки, вибору друзів та напрямку руху. Її проявленням є демократія, вільна економіка та право бути членами тих спільнот, яких хочеш.
У фінальному звіті Мюнхенської безпекової конференції якраз піднімалася ця тема. Дебати про різні бачення майбутнього міжнародного порядку часто є абстрактними та теоретичними. Проте “вторгненням в Україну, президент Росії Володимир Путін перетворив зіткнення конкуруючих ідей на жорстоку та смертельну реальність”. Світові ліберальні демократії починають сприймати виклики, створені автократичними ревізіоністами. Але, щоб ліберально-демократичні принципи переважали над автократичними варіантами, “демократії повинні переглянути своє бачення бажаного міжнародного порядку”. Іншими словами, від слів до діла: досить теоретичних роздумів про новий світовий порядок, бо є гравці, які вже перейшли до практичної частини. І їх методи зовсім не вписуються в старі правила гри.
Якщо Захід пропонує ідею свободи, то яку ж антиідею має запропонувати Путін, щоб створити антизахідну коаліцію? Несвобода? Ні, так це не працює, ніхто не купиться на таке. Тоді що? Простіше простого. Потрібно підняти ставки.
Заради чого людина готова віддати свободу? Заради життя.
Улюблена зброя Путіна – страх, набуває нового вияву. Тепер він вирішив лякати всіх смертю і збирати антизахідну коаліцію за життя під лозунгом: “краще бути живим, ніж вільним”. Десь вже у нас була така ідея у виконанні партії “За життя”. Як завжди, нічого нового, фантазії бракує і чекісти дістають старі методички.
Таким чином, Путін пропонує нову модель світового порядку “Все заради життя” на противагу західній моделі “Все заради свободи”, яка дуже близька за змістом нашій українській максимі “воля або смерть”. Тобто ми готові вмирати заради свободи (бо без волі немає життя), а вони готові вбивати заради життя (бо краще бути живим хоч і рабом).
Смертельна коаліція за життя
Під таку антизахідну ідею вже можна збирати друзів. Адже це втілення мрій багатьох диктаторів: обміняти свободу на стабільне життя. Громадяни будуть жити в тюрмі, але живі й вороги не нападуть. Таку точку зору багато хто готовий підтримати і долучитися до неї.
Ідея є, можна переходити до її матеріальної частини. А нею буде ядерна кнопка.
Парадоксально, але саме за домогою ядерної зброї Путін збирається зберегти життя. Його розрахунок доволі простий: щоб повернути собі вплив і міжнародну вагу потрібно підняти ставки і винести на порядок денний питання, яке буде важливим для всіх, а себе призначити головним рятівником світу. Це нагадує маркетингову стратегію нікому непотрібних товарів: спочатку вигадаємо проблему, а потім оголосимо наш товар рятівником від цієї проблеми і всі побіжать купувати наш насправді нікому не потрібний товар. Фуфломіцин від Путіна, що вилікує від вигаданої хвороби.
Отже, Путін знову згадав про червону кнопку і вирішив, що це стане новим важелем впливу. А по суті, це останній серйозний аргумент у Росії. Адже армії і флоту вже ніхто не боїться, бо рік війни показав слабкі сторони російської воєнної машини. Конвенційну війну з НАТО Росія б точно не змогла витягнути. Подивіться що з нею зробили наші ЗСУ, які не мають і десятої частини тих озброєнь і технологій, що має весь блок НАТО. Згадайте висловлювання російськи пропагандистів у перші дні наступу: “та що там Україну завойовувати”, “возьмем за 3 дня”. Не взяли. І це якось треба пояснювати своєму “глибинному росіянину”, тому й Кремль виправдовується тим, що нібито воює з НАТО і колективним Заходом на території України. Звідси всі ці байки про іноземних найманців та батальйони бойових гомосексуалістів.
Повернемося до ядерки. По факту, це єдиний і останній аргумент Кремля, що має вплив на світ. І він прагне скористатися ним на повну. Путін підвищує ставки. Вмикається покерний азарт. Тут або пан, або пропав. Або він зможе створити альтернативний світовий порядок і залучити до нього справді потужні країни, таким чином, забезпечивши собі перемогу (хоча й не ту, на яку сподівався спочатку), або ж – це стане кінцем всього, і тоді тільки залишиться чекати неминучого розв’язку.
21 лютого 2023 у зверненні до федеральних зборів Росії Путін оголосив про призупинення участі Росії в Договорі про стратегічні наступальні озброєння (СНО-3). У своїй промові він назвав “театром абсурду” те, що США прагнуть інспектувати російські військові об’єкти в межах договору, оскільки “Сполучені Штати і НАТО прямо кажуть, що їхня мета – стратегічна поразка Росії”. Обґрунтував своє рішення тим, що інші ядерні держави Заходу продовжують розвивати свої ядерні озброєння та наполягають на доступі до російських ядерних об’єктів. Більше того, Вашингтон продовжує розробляти нову ядерну зброю та готується до її випробувань. Тому це не Росія почала, а лише змушена відповідати на “агресію Заходу”. Традиційна для Кремля риторика: “це не ми почали, це на нас напала Україна, НАТО, США і весь світ, ми просто змушені захищати скрєпи”.
Росія затягувала з продовженням дії СНО-3 вже не перший рік. Після того, як Дональд Трамп, дуже вдало для Росії, не хотів продовжувати договір, теперішній президент Джо Байден взяв ініціативу у свої руки і 1 серпня 2022 висловив готовність укласти з Росією новий договір про контроль над ядерною зброєю замість нинішнього про стратегічні наступальні озброєння (СНО-3), дія якого завершується у 2026 році. Ми розбирали цю ситуацію в одному з попередніх матеріалів.
Що ми маємо? Росія призупиняє (не виходить, а саме призупиняє, на чому наголосив Путін у своєму зверненні) дію договору, який, фактично, і так не працював із 2020 року: спочатку через пандемію коронавірусу, а потім 2021 через відмову РФ допустити американських інспекторів до ядерних об’єктів. В Україні якось не дуже перейнялися цією подією, чи то в очікування нових атак до річниці повномасштабного вторгення, чи то недооцінюють її важливість. Усіх, на жаль, більше цікавило скільки разів покашляв Путін. А ось Захід сприйяв цю заяву більш, ніж серйозно. Відреагували всі ключові гравці.
Держсекретар США Ентоні Блінкен висловив жаль із приводу рішення Росії. За його словами, Штати “готові будь-коли обговорити з Росією питання про обмеження стратегічних озброєнь”. Він додав, що США “уважно спостерігатимуть за тим, що насправді робить Росія”, і що адміністрація Байдена забезпечить “належні заходи для забезпечення безпеки власної країни та наших союзників”.
Глава європейської дипломатії Жозеп Боррель наголосив, що призупинення Москвою участі в ядерній угоді “є ще одним прикладом того, як Росія руйнує систему безпеки, збудовану наприкінці “Холодної війни”.
Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг був більш відвертішим:
“Я шкодую про рішення Росії призупинити свою участь у Договорі про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Із сьогоднішнім рішенням уся архітектура контролю над озброєннями демонтована. Я наполегливо закликаю Росію переглянути це рішення та повернутися до дотримання чинної угоди”
Так само у Німеччині слова Путіна про намір призупинити участь Росії у СНО-3 сприйняли як ознаку чергового витка ескалації з боку Москви. “Світова спільнота неодноразово закликала президента Росії Володимира Путіна не вдаватися до ядерних погроз у його протистоянні із Заходом через війну в Україні”, заявила міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок під час візиту до Туреччини.
Німецький експерт із зовнішньої політики опозиційного Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Юрген Хардт влучно підсумував: “Жахає, наскільки глибокий рів Росія проклала між собою та вільним світом”. Хардт вважає, що єдиною реакцією Заходу на цей виступ має стати “тільки подальша підтримка України”.
Цей рів не випадковий. Путін уже не перший рік вибудовує альтернативну реальність і новий світовий порядок. Розпад СРСР та поразка у Холодній війні, які за його ж словами, стали найбільшою геополітичною катастрофою, є його основним мотиватором до дій. Він прагне повернути світ до біполярної конфігурації, у якій він буде главою наддержави. Однак, його реальність дещо відрізняється від реальної реальності. Перевірка практикою довела неспроможність комуністичної економічної моделі. Навіть той же Китай доводить, що без ринкової економіки процвітання не буде. І хоч китайці намагаються створити такого собі гібрида з ринкової економіки та автократичної політики, давши можливість китайцям споживати товари як в капіталізмі в обмін на обмеження політичних свобод. Це, все ж таки, доводить безальтернативність ринкової економіки, яку Росія так і не змогла у себе побудувати, залившися сировинною країною, бензоколонкою. Тому створити альтернативну коаліцію на економічних засадах (умовні антикапіталістичні країни) у кремлівського диктатора немає шансів. Ось тут і стала в нагоді ядерна зброя, як об’єднавчий фактор.
Про розклад ядерних сил та запаси ядерних боєголовок ми вже писали, нагадаю лише ілюстрацію з того матеріалу. Вона доможе нам зрозуміти сенс нової путінської коаліції.
Частина країн є старими ядерними державами, які 1968 року підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), це так звана “ядерна п’ятірка” – Китай, Франція, Росія, Сполучене Королівство та США. Десятиріччями окремі країни вели свою розробку ядерної зброї (Індія, Іран, Північна Корея, Ізраїль) та не доєднувалися до цього договору. Розширення ж ядерного клубу, вже не гіпотетичне, а лише питання часу, про що неодноразово попереджали. На думку багатьох експертів, договір втратив свою актуальність та не відповідає нинішньому стану справ, крім того, він не дуже добре виконує своє основне завдання – нерозповсюдження ядерної зброї. Але він єдиний документ, який регулює це питання в принципі. Інших альтернатив не існує.
Правильніше буде сказати не існувало. Оскільки призупинення Росією дії договору СНО-3 призводить до руйнування системи ядерного стримування, Путін пропонує нову архітектуру ядерної безпеки. Він намагається створити альтернативний новий світовий порядок, заснований на ядерних боєголовках. Фактично він хоче новий біполярний світ, де він буде лідером наддержави за ядерним принципом. Адже (див. ілюстрацію вище), він володіє найбільшим запасом ядерних зарядів у світі. І тут вмикається проста математика: у якій коаліції буде сукупно більше ядерки, той і найсильніший, той і диктує нові правила для світу. Навіть підрахунок на основі наявної інформації показує, що Західна коаліція має менше боєзарядів, ніж Східна.
Але є одна проблема – Східної коаліції ще не існує. Ключовим учасником у ній має бути саме Китай, адже його 350 боєголовок зараз (а в планах Китаю нарощування ядерного запасу до 1000 одиниць до 2030 року) стануть вирішальними. Можлива коаліція Росії (5977 боєголовок за документами, а реальний стан цих зарядів та їх боєздатність невідомі, які без обслуговування з часом псуються), Північної Кореї (20 одиниць) та Ірану (кількість невідома, бо тільки в розробці, але це будуть одиниці) без присутності Китаю буде лише клубом ауйтсайдерів. А ось долучення до неї Китаю одразу формує біполярний світ, якого так прагне Путін.
Тож зараз вся увага прикута саме до дій Китаю. Приїзд китайського дипломата в Росію не є випадковим. Путін буде спокушати Китай перекроїти світову систему ядерної безпеки, щоб такі країни як Китай, Індія, Пакистан отримали більше важелів впливу на міжнародну політику, щоб на них зважали в кінці кінців. Смачна пропозиція. Будемо сподіватися на китайську мудрість та далекоглядність. Бо Китай не прагне створення біполярного світу, йому цікаве визнання як рівного партнера Заходу. І схоже, що досвід Росії з домагання свого силовим методом не подобається Китаю. Сила ніколи не була головним аргументом Китаю у досягненні своїх інтересів. Натомість, шовкові мережива домовленостей та маленьких кроків є їх фірмовим прийомом. Вони готові почекати, поки труп ворога пропливе повз них і отримати бажане з часом.
Новий світовий порядок
Остання спроба Путіна зруйнувати чинний світоустрій і нав’язати свій порядок, заснований на силі та страхові поки що виглядає не дуже досяжною. Надто різнохарактерні дійові особи цієї п’єси. Надто складні комбінації необхідні. Будь-які коаліції базуються не лише на спільних цілях та інтересах, але й на спільних цінностях. Чи достатньо буде духу автократії для об’єднання? Чи путінська ідея “заради життя” всім наростити побільше ядерки має спражню цінність або ж є черговим словоблудним конструктом без змісту? Час покаже.
Одне можна сказати зі впевненістю – новий світовий порядок дійсно буде. Стара система світу перестала працювати, інституції, створені за результатами ІІ Світової війни, не можуть дати ради викликам сьогодення. Світ, дійсно, потребує оновлення. Оновлення системи безпеки, правил і взаємовідносин. Світ сильно змінився за останні 50 років. А ми й досі послуговуємося старими правилами. Це як намагатися сунути жетони в автомат у метро, коли він давно вже приймає безконтактні чіпи. Світу необхідне перезавантаження та оновлення. Але точно не на принципах Кремля, бо вони ще більш анахронічні, ніж жетончики метро. На засадах ХІХ чи навіть ХХ століття новий світ не збудуєш.
Новому світу – нові принципи.
Саме їх пише Україна на полі бою сьогодні.
Наша перемога не просто зруйнує Росію, вона створить нові правила побудови світоустрою. Це якраз, та креативна деструкція, яка народжує проривні інновації. І це наш шанс стрибнути з третього світу в перший.
Війна за новий світовий порядок має закінчитися нашою перемогою. Ця оповідь буде епічною, але зі щасливим кінцем. Бо добро завжди перемагає зло.
