Автор:
Не пройшло й двох тижнів після смерті Михайла Горбачова як ми дізналися про смерть королеви Єлизавети ІІ. В першому випадку немає сенсу шкодувати чи висловлювати співчуття з приводу смерті останнього очільника СРСР, хоча й саме він відіграв величезну роль у його розпаді. В другому випадку смерть Її Величності королеви Великобританії є для нас сумною новиною.
Всі ми знаємо, що до 24 лютого офіційний Лондон першим почав активні поставки зброї, а згодом було ініційоване створення оборонного союзу України, Польщі і Великобританії.
Однак не будемо занадто заглиблюватися в історію, а сфокусуємось на тому, що Жан Бодріяр визначав як глобальну символічну подію, котра перериває “страйк подій”. До таких, між іншим, він відносив смерть принцеси Діани і цілком ймовірно, що відніс би й смерть Горбачова і Єлизавети ІІ.
Історики скажуть, що історія циклічна і в цьому твердженні справді є сенс.
Світ довший час вів переговори з Гітлером і політика умиротворення, учасницею якої була також Великобританія, закінчилась тим, що через деякий час німецькі бомби впали на Лондон. І знову віддамо належне історикам, адже СРСР не поніс відповідальності за свої злочини і світ отримав нового Гітлера, інспірованого ностальгією за гегемонією СРСР. Тим не менш, Україна не розділила долі, яка спіткала Польщу у 1939 році, а вела і веде запеклу боротьбу за свою волю, традиції, мову та ідентичність.
Історія циклічна, але явно не однакова.
Державний секретар Флоренції Ніколо Макіавеллі на сторінках трактату “Державець” сказав:
“Можна, гадається мені, вважати істинним, що доля розпоряджається половиною наших учинків, але керувати іншою половиною чи близько того вона дозволяє нам самим.”
На нашу долю випала війна, але ми прийняли рішення боротися, а не покірно животіти на відведених нам задвірках імперії, що хоче знову перетворити нас на Малоросію. Війна в Україні, смерть Горбачова і Єлизавети – це тріада символічних подій, що ознаменовує смерть старої Епохи.
Тридцятирічна Війна була конфліктом государів, закінчення якої поділило світ на нації-держави. Далі був “сараєвський постріл”, що знову втягнув Європу у криваве протистояння і поділив континент на два ворогуючі блоки. Друга світова була вже конфліктом ідеологій, адже СРСР і США, як його головні актори не були націями-державами в класичному розумінні цього терміну. Ліберальна демократія, однак, не ознаменувала “кінець історії”, адже її намагання демократизувати Росію закінчилося тим, що світ не став менше воювати, ба більше – він знову на порозі ядерної війни. Вестфальський мир створив однойменну систему міжнародних відносин, яка, однак, доживає свої останні роки.
На авансцену виходить дух Хантінгтона і нагадує, що він попереджав про Зіткнення Цивілізацій.
Війну Росії проти України не вже не назвеш боротьбою двох ідеологічних таборів як було з комунізмом і ліберальною демократією. З одного боку на чаші терезів бажання одних націй жити вільно, а не в постійній атмосфері страху, де повсюди одні вороги, а пильне око Старшого брата за всіма стежить. На іншій ті, хто хоче перетворити світ на один великий ГУЛАГ, де війна – це мир, рабство – це свобода, а незнання – це сила.
Наше покоління знаходиться на грані двох світів і є свідком того, як у вічність відходить попередня епоха, а їй на зміну приходять нові ідеї, цінності та союзи.
Москва рано чи пізно вибуде з гри, як це сталося з Нацистською Німеччиною в 1945 році, а на глобальному рингу міжнародних відносин залишаться Сполучені Штати і Китай. Останній показав, що ліберальна демократія – не панацея, існує й інший шлях, а трансформація своєї власної системи під правила, встановлені ще Вестфалем, зовсім не обов’язково. Зрештою він завжди був виключно європейським дітищем, під яким ані Росія, а ні Китай з Іраном чи Північною Кореєю не підписувались.
Глобалізація стирає територіальні та етнічні межі, світ синхронізується та гармонізується, а національні ідентичності поступово перетворюються у ідентичності цивілізаційні. Дуже скоро кордони будуть не етнічні та територіальні, а культурно-цивілізаційні, в той час як цивілізаційна війна відбувається прямо зараз і на наших очах.
