Автор:
Європа завжди була строкатою мозаїкою різних політичних барв та інтересів. Кожна європейська країна має свою історію сподівань та свою шафу зі скелетами. Тому не дивно, що ледве не всі серйозні питання викликають дискусії всередині європейських структур. У всіх є свої аргументи за і проти, приховані мотиви та явні конфлікти інтересів. Не стала й винятком війна в Україні. Російська агресія викликала неоднозначну реакцію серед європейців. Так, всі однозначно засуджують акт російської агресії та висловлюються про неприпустимість таких методів у ХХІ столітті, проте одностайності у тому як відповідати на таку поведінку Росії немає.
Австрія якраз є однією з таких країн, у яких відповідь на російську агресію не така однозначна та зрозуміла, як приміром у Великобританії. Ми багато чули про тісні зв’язки Росії та Австрії у багатьох сферах, про потужні мережі російських шпигунів у Відні та темні сторінки неформальних контактів австрійських політиків з Кремлем. Але чи означає все це, що Австрія проти України, вірніше, що вона не підтримує нас і грає на стороні ворога? Насправді, не все так однозначно. Австрію швидше можна назвати циніком-реалістом: вони хочуть нашої перемоги, бо це відповідає їхнім демократичним цінностям, проте вони беруть до уваги потенціал Росії і той факт, що вона так просто не зникне з мапи світу, тому прагматично намагається залишити росіянам шпарину для діалогу. Це трохи схоже з позицією Генрі Кіссінджера.
Але давайте послухаємо думку самої Австрії з перших уст. На днях вийшло інтерв’ю міністра закордонних справ Австрії Александера Шалленберга для The Washington Post (опубліковано у рубриці інформаційного бюлетеню Today’s WorldView), переклад якого ми вам пропонуємо до уваги.
Австрія, як і багато інших європейських країн, має складні відносини з Росією. Незручні зв’язки з Кремлем призвели до зміни уряду у Відні ще 2019 року. В конституції країни прописана позиція військового нейтралітету, яка виключає членство у НАТО. В часи холодної війни Відень часто був майданчиком для доленосних самітів між Радянським Союзом і Заходом.
Триваючий конфлікт між Росією та Україною відкрив нову еру. Цього місяця Відень вислав чотирьох російських дипломатів за підозрою в шпигунстві та активніше долучився до трансатлантичного консенсусу щодо підтримки України. Міністр закордонних справ Австрії Александер Шалленберг, який минулого тижня перебував у Вашингтоні з коротким візитом, розповів Today’s WorldView про геополітичне становище своєї країни, війну в Україні та її вплив на європейську політику.
WP: Ми наближаємося до дати річниці вторгнення Росіїї в Україну. Як це змінило Європу?
Александер Шалленберг: Я вважаю, що це кардинально змінило Європу. Іноді я цитую Роберта Кагана, американського політолога, який близько 20 років тому сказав, що європейці живуть у постісторичному раю миру. Але ззовні боротьба за владу триває. Певною мірою, можна сказати, що 24 лютого 2022 року нас вигнали з раю. І нікому не подобається, коли його виганяють з райського саду. Ми могли мріяти про те, що Френсіс Фукуяма все ще має рацію – що у нас є постісторичний, постнаціональний світ, де так чи інакше наша модель життя буде прогресувати.
Але ми з’ясували, що наш образ життя, інші, включно з Росією, сприймають як акт агресії. І вони вірять, що мають використовувати танки та ракети, щоб вторгнутися в іншу країну, тому що ця країна може ось-ось прийняти нашу модель життя. Тож це було як геополітичне відро льоду, яке вилили нам на голову, жорстоко вириваючи нас від наших мрій.
І це має вплив. Я ще не можу повністю зрозуміти всі наслідки, але це підштовхнуло Європу до спільних дій. Це знову об’єднало трансатлантичне партнерство. І так, такі країни, як Австрія, Німеччина та інші, платять економічну ціну, оскільки ми інвестували значні кошти в Росію, Білорусь та Україну. Але наші минулі припущення про те, що ви можете мінімізувати політичні ризики шляхом створення глибокої економічної залежності, виявилося хибним для авторитарних держав.
WP: Президент України просить все більше і більше озброєнь, і Захід, загалом, продовжує поставки. Як довго це може тривати? Чи існує остаточне військове вирішення війни?
Александер Шалленберг: Я вважаю, що за цим стоїть дешо інше. Думка така: у вас велика країна, яка неоімперіалістично вторгається в сусідню країну. І ми підтримуємо цю країну в її самообороні, що не робить нас стороною війни. Українці демонструють справді вражаючу боротьбу за свою свободу. І я вважаю, що це правильно, що ми продовжуємо [їх підтримувати]. Наскільки це довготривало? Я вважаю, що у нас є багато стійкості та терпіння.
WP: Чи хвилюєтеся ви, що громадська думка на Заході налаштована проти безстрокової підтримки [України]?
Александер Шалленберг: Ми демократичні країни, тому нам не варто надто сильно турбуватися про громадську думку. Це частина нашого життя в плюралістичних суспільствах. Демократії мають завжди виправдовувати свої дії та розглядати їх у парламенті. Але серед більшості населення є сильне відчуття необхідності того, що ми робимо в Європі.
WP: Існує певна дискусія щодо того, що Австрія видає візи ряду російських політиків, які перебувають під санкціями, щоб вони могли взяти участь у майбутній зустрічі Організації з безпеки та співробітництва в Європі. Навіщо видавати ці дозволи, якщо це засмучує ваших сусідів і союзників?
Александер Шалленберг: Ми маємо угоду про розміщення, аналогічно як і з ООН, оскільки Відень є місцем знаходження близько 40 міжнародних організацій. І в цій угоді про місце розміщення, як і в будь-якій іншій, ми маємо зобов’язання згідно з міжнародним правом дозволяти в’їзд делегаціям країн-членів. Це так само як в США стосовноНью-Йорка. [Покійний лівійський диктатор Муаммар] Каддафі був на Генеральній асамблеї, [колишній президент Ірану Махмуд] Ахмадінежад був там. Тож це застосовуються і в даному випадку. Питання не в тому, чи хочемо ми [допускати російських депутатів]. Ми повинні.
Зараз ми боремося за захист міжнародної правової системи, системи, де поважаються закони. Ми повинні бути дуже пильними, як Захід, як вільний світ, щоб не створювати враження, що ми вибірково застосовуємо міжнародне право, тому що це саме російський наратив.
WP: Ваша конституційно закріплена позиція нейтралітету також розчарувала деякі європейські уряди, оскільки Австрія не надсилає зброю Україні.
Александер Шалленберг: Наш нейтралітет є суто військовим нейтралітетом. Але Австрія жодного разу не була нейтральною щодо ціннісних принципів. Наша позиція дуже чітка – повна солідарність з Україною. Якщо поєднати гуманітарну допомогу, державну та приватну гуманітарну допомогу, то ми є однією з тих європейських країн, які допомагають Україні найбільше. Ми повністю синхронізуємося з кожним кроком, який здійснює Європейський Союз. Єдине, що ми не робимо, це доставку зброї. Але ми не забороняємо іншим робити це.
WP: Ваш сусід, Угорщина, і правий уряд прем’єр-міністра Віктора Орбана продемонстрували м’якість по відношенню до Росії, що протиставило Угорщину всій Європі. Наскільки Орбан є ідеологічною проблемою для європейського проекту?
Александер Шалленберг: Так, до певної міри. Те, що Віктор Орбан говорить публічно – я вважаю, що він має глибокі сумніви щодо європейської інтеграції та її значення. Але водночас я вірю, що він усвідомлює той факт, що переважна більшість угорців підтримує членство Угорщини в ЄС і НАТО. І він має це визнати.
WP: На енергетичному фронті Австрія, як і інші європейські країни, відмежовується від Росії та диверсифікує постачання природного газу. Але чи можливе постросійське майбутнє для Європи?
Александер Шалленберг: Я завжди цитую колишнього німецького політика Егона Бара, архітектора Ostpolitik, який сказав, що для нас Америка незамінна, але Росія непорушна. Тому географія не змінюється. Історія не змінюється. Росія залишиться найбільшим членом Європи. І Росія залишиться частиною нашої культури. Ми говоримо про Чайковського, говоримо про Достоєвського та інших. У нас багатовікова спільна історія, хороші та погані часи.
Але роз’єднання є необхідним, і ми розуміємо, що повернення до статусу-кво з Росією не буде. Росія все одно буде там і з ними треба буде якось розбиратися. Зараз боротьба полягає в тому, щоб українці відновили свою повну незалежність, суверенітет і територіальну цілісність. І тоді ми можемо думати, як з ними боротися. Але тим часом ми не повинні свідомо руйнувати майданчики, які нам можуть знадобитися [для діалогу з Росією]. Можливо, це не найпопулярніша річ, але якщо ми щось дізналися після 24 лютого, то видавання бажаного за дійсне не є хорошим способом проведення політики. Планета просто може бути не такою, як ми хочемо.
WP: Протягом багатьох років ми чули розмови про те, що Європа будує власну “стратегічну автономію” на світовій арені. Чи досвід минулого року прискорив цей проект чи нагадав про те, наскільки фундаментально залежний континент від американської підтримки та їх лідерства?
Александер Шалленберг: Я міг би сказати, що Європа передала на аутсорс свої безпекові потреби американцям, енергетичні потреби росіянам, а економічні потреби Китаю. І тепер ми повинні зрозуміти, як це виправити. Також у Вашингтоні є бажання, щоб Європа змогла взяти ці питання назад в свої руки, і зараз ми справді це робимо. Дивлячись на останні 11 місяців, ми побачили, що стали сильніші, гнучкіші, витриваліші, ніж ми могли собі уявити.
Були очікування, що Європі вимкнуть світло. У нас була б енергетична криза, економіка розвалилася б, у нас був би розкол всередині. Натомість ми маємо 4,8% зростання економіки в Австрії. Туризм знову процвітає. Зимовий сезон був хорошим. Жодне світло не погасло.
Посилення Європи відбувається незалежно, це не яякимось процесом спрямованим проти Вашингтона. Це насправді допомагає укріпленню партнерства Ми знаємо, що ця планета випробовує нас і, що ми оточені не лише друзями, і якщо ми обоє візьмемо на себе свою частину угоди, тоді ми разом станемо сильнішими, і це те, що ми довели за останні 12 місяців. Ми знову зрозуміли цінність трансатлантичного партнерства, яке ми завжди приймали розумом, проте не емоційно.
