Автор:
Нещодавно розпочались дискусії про можливу відправлення військ країн НАТО в Україну в індивідуальному порядку.
Для прикладу, Канада заявила, що готова відправити своїх військових в Україну в якості інструкторів для Збройних Сил України. Основною умовою Оттави є розміщення канадських інструкторів далеко від лінії фронту.
Схожу заяву також зробив президент Франції Емануель Макрон, сказавши, що Франція розглядає можливість перебування свого спецназу на території України.
Мова зараз не про амбіції Макрона стати лідером об’єднаної Європи, а про те, що він розкрив головний задум цієї ідеї.
Присутність військ НАТО чи країн, які не є членами альянсу, дійсно, створює стратегічну дилему для Росії.
Одна справа, коли російські пропагандисти волають на ефірах, що Росія воює з НАТО, але зовсім інша справа дійсно з ними воювати.
Росія, як і Північно-Атлантичний Альянс, уникає прямої військової конфронтації.
У Кремлі неодноразово гучно заявляли, що західна зброя і техніка, яка постачається Україні, стане законною ціллю для російських ракет. Однак, чомусь росіяни не наносять точкові удари по логістичних хабах і портах Польщі, через територію якої йдуть усі військові вантажі. Такий удар означатиме перехід від вербальних погроз до військової конфронтації.
Навіть якщо альянс не застосує статтю V Вашингтонського договору, то на поставки озброєння і фінансову підтримку це точно матиме вплив. Присутність військ союзників на території України, якою б не була мета їх “візиту”, дозволить суттєво знизити ризик ударів ракетами як по критичній інфраструктурі, так і по військових об’єктах.
Чи є такий досвід у практиці міжнародних миротворчих місій?
Звичайно, поняття безпеки Європи і війна в Україні – це невід’ємна тема як Мюнхенської конференції, так і будь-якого саміту НАТО, що відбувся починаючи від 2014 року. Терористична загроза від ІДІЛ, війна в Сирії, спроби стабілізації Афганістану – це операції НАТО в країнах, які не є членами альянсу, проте ситуація в яких напряму зачіпає його інтереси.
Ключовим фактором також залишається подальша роль Сполучених Штатів та їх політичний курс після президентських виборів.
Так, Україна – не член Північно-Атлантичного Альянсу, тому правознавці можуть як завгодно жонглювати термінами та формулюваннями Будапештського меморандуму. Однак, вартий уваги один нюанс – тема ядерної зброї – доволі болюче питання для американського впливу. Ядерний клуб не поповнюється новими членами із країн ЄС з тієї причини, що Вашингтон все ще тримає безпекову парасольку над Європою.
Міністр закордонних справ Радослав Сікорський у ході виступу в Atlantic Council зазначив:
“Я розумію, що умиротворення може здатися легшим шляхом. Але насправді – це глухий кут. Я боюся, що якщо Америка не об’єднається з Європою, щоб забезпечити українську перемогу, наша спільнота демократичних держав почне ламатися. Союзники почнуть шукати інші способи гарантувати собі безпеку, а деякі з них почнуть тягнутися до остаточної зброї”
У перекладі з мови дипломатії – це означає, що залишивши Україну віч-на-віч із РФ, США продемонструє, що договори з американцями не дуже надійні й вони готові зламати власні гарантії безпеки, які дали в обмін на роззброєння. Одна справа обіцяти вступ в НАТО Грузії чи Молдові, а зовсім інша – бути пов’язаним, хай не ідеальним з точки зору міжнародного права, але договором.
Також глава Пентагону Ллойд Остін наголосив, що поразка України закінчиться тим, що НАТО доведеться воювати з Росією.
Доволі пізно, але вочевидь, Захід нарешті починає розуміти, що є божевіллям повторювати одні й ті ж дії, сподіваючись на інший результат. Але саме цим він і займався, намагаючись умиротворити Путіна.
