Автор:
Наступного року бізнесмен з Лос-Анджелеса може залишитися без нового автомобіля, письменниця з Нью-Йорка не зможе придбати новий ноутбук, а сім’я із Сеула залишиться без робота-пилососа. І трапиться це все через війну в Україні. Ви запитаєте як пов’язані між собою всі ці події і чому через воєнні дії в Європі постраждають люди на іншому кінці світу? Коротка відповідь на це запитання засвітиться яскравими червоними літерами – НЕОН.
А тепер про все по порядку і з подробицями.
Український неон
Почнемо з того, про що мало хто знає, але чим варто було би пишатися. Україна є світовим лідером у виробництві неону. І я маю на увазі не ті яскраві рекламні вивіски, які горять по всьому світу, хоча без неону там не обійшлося. Мова йде про чистий неон, що є критичним і незамінним компонентом виробництва мікроелектрооніки.
Неон – прозорий одноатомний інертний газ, який отримують як побічний продукт при розділенні рідкого повітря на кисень та азот. Його доочищають та використовують у лазерах літографічного обладнання, за допомогою якого виготовляють мікросхеми. Без неону неможливо організувати виробництво напівпровідників (чипів), на яке щорічно йде близько 540 тонн цього газу. Україна до початку війни контролювала приблизно 50% світової торгівлі чистим неоном.
До війни Україна за підрахунками Reuters поставляла на світовий ринок від 45 до 54% світового неону напівпровідникового класу, важливого для лазерів, які використовуються для виробництва чіпів. Його виробляли маріупольський “Інгаз” та одеський “Кріоін”. Вони очищали неон, отриманий з російських сталеплавильних заводів.
До вторгнення РФ маріупольський завод “Інгаз” виробляв 15-20 тис куб м неону на місяць для клієнтів у Тайвані, Південній Кореї, Китаї, США та ФРН. Близько 75% припадало на індустрію чипів. Одеський “Кріоін” до війни щомісяця виробляв 10-15 тис куб м неону.
Російська агресія зупинила обидва заводи. Одеський завод принаймні не зазнав руйнувань і його обладання вціліло. Роботу підприємства довелося зупинити 24 лютого з міркувань безпеки, адже Одеса з перших днів знаходилася під загрозою вторгнення російського десанту та постійних ракетних атак.
Маріупольському заводу не пощастило значно більше. З перших днів місто опинилося під масованими бомбардуваннями і подальшою окупацією. Виробничі потужності “Інгазу” в Маріуполі були частково зруйновані та захоплені окупантами. В жовтні місяці російські окупанти незаконно захопили потужності українського підприємства і хочуть відновити виробництво неону. Про це повідомила Маріупольська міська рада з посиланням на представника компанії “Інгаз” Олександра Кацюбу.
“Підприємство ІНГАЗ, яке мало унікальне обладнання у Маріуполі для виробництва неону, наразі розкрадене росіянами. Керівництво виїхало на підконтрольну територію України. Тож будь-які дії на території підприємства чи використання його обладнання є незаконними”, – йдеться у повідомленні.
Світовий дефіцит чіпів
Дефіцит чіпів став спотерігатися ще з початку пандемії коронавірусу. Причинами стали збільшення попиту на електроніку та одночасно карантинні обмеження, що були запровадженні на виробництвах, а також порушення ланцюгів постачання. Цей дефіцит вже відчули на собі виробники автомобілів, які провалили плани випусків за результатами 2021 року. Ледве світ почав оговтуватися від пандемічної кризи, як прийшло нове випробування – напад Росії на Україну, який наносить ще більший удар по світовій економіці.
Про ризики, які несе війна почали попереджати в США ще з початку лютого місяця, до повномасштабного вторгнення. 1 лютого група з дослідження ринку Techcet опублікувала звіт, в якому наголошується на залежності багатьох виробників напівпровідників від матеріалів російського та українського походження, таких як неон, паладій та інші. За оцінками Techcet, понад 90% постачання неону для напівпровідників у США надходить з України, а 35% американського паладію надходить із Росії.
Це поставило під загрозу американську національну безпеку. Тому Білий дім попереджав виробників чіпів про необхідність диверсифікувати свої ланцюжки поставок ще на початку лютого. Пітер Харрелл, член Ради національної безпеки Білого дому, та його співробітники зв’язувалися з представниками індустрії чіпів, дізнаючись про їх контакт із російськими та українськими постачальниками матеріалів для виробництва, та закликали їх знайти альтернативні джерела.
За даними Techcet, неон, необхідний для лазерів, що використовується для чіпів, є побічним продуктом російської сталеливарної промисловості. Потім його очищають в Україні. Паладій використовується, крім іншого, в датчиках та пам’яті. З початоком війни припинилися поставки російської сировини для виробництва неону, українські заводи зупинилися, а РФ через санкції не може продавати свій паладій.
Світова індустрія опинилася під серйозною загрозою. Цілком логічно дефіцитні матеріали дорожчають. Вартість кубометра газу з початку російсько-української війни зросла вдев’ятеро до 2,5 тис дол. за даними Комісії США з міжнародної торгівлі, ціни на неон зросли на 600% напередодні анексії Росією Кримського півострова в України у 2014 році, оскільки виробники чіпів покладалися на кілька українських компаній. І ось нове підвищення ціни, яке боляче вдарить по невеликим виробникам електроніки.
Неонова війна
Ситуація з неоном знову нас повертає до реалій гібридної війни. Ще один її вимір – війна за високотехнологічні ринки. Росія прагне витіснити Україну з ринку виробників неону і сама хоче зайняти наше місце. Про це свідчить спроба відновлення виробництва на маріупольському заводі, але вже під російським прапором.
Глобальні поставки чіпів обмежені, і очікується, що замовлення на чіпи будуть тільки зростати. За оцінками Techcet, попит на всі матеріали виросте більш ніж на 37% протягом наступних 4 років.
Тимчасовий вакуум виробництва не може тривати довгий час. Ринок потребує неону. Поки що альтернативним постачальником може бути лише Китай, у якого є певні об’єми виробництва, проте їх не вистачає навіть для потреб самих китайських компаній, що призводить до постійного росту цін. Крім того, закупівлі неону в Китаї не влаштовує найбільших виробників чіпів з політичних міркувань – ні США, ні Тайвань, ні Південна Корея не хочуть впадати в критичну залежність від китайських постачальників. А розглядати Росію як альтернативного постачальника тим більше не варіант.
Тому у даній ситуації США та Тайвань прагнуть знайти альтернативні шляхи.
Так, один із найбільших світових виробників чіпів тайваньский TSMC шукає можливості локального виробництва неону. Вони сподіваються налагодити його протягом найближчих 3-5 років. Але це не вирішить проблеми постачання загалом, бо це лише страховка на критичний випадок. Створити місцеве виробництво, яке повністю закриє потреби у неоні нереально і дуже дорого.
J.K. Lin, страший віце-президент TSMC розповів:
“Напівпровідники все ще є дуже глобалізованою галуззю, і глобальна співпраця є життєво важливою. Ніхто не може зробити щось повністю самостійно та локально”
Протистояння між США та Китаєм проявляється і в цій ситуації. TSMC також планує побудувати завод з виробництва регенерованої води в Арізоні, де будує виробництво мікросхем вартістю 12 мільярдів доларів. Загострення призводить того, що поруч хочуть збудувати ще один завод мікрочіпів, таким чином убезпечивши США від китайських загроз (можливого нападу на Тайвань, що призвело б до критичної для Америки ситуації з чіпами).
Станом на 2021 рік Тайвань зміг отримати понад 60% своїх непрямих матеріалів локально, включаючи хімікати та гази, але за винятком пластин. Цей показник для США становив 89% і 33% для Китаю. Таким чином питання надійності постачання незамінних компонентів є вкрай важливим для національної безпеки США, Китаю і Тайваню, який на знаходиться на лінії вогню між ними.
Відроджений український неон
Українські перемоги на полі бою цілком закномірно викликають оптимізм і на економічному фронті. Кількість бомардувань зменшується, захист стає надійнішим, тож є шанси на відновлення промисловості.
Нарешті настало полегшення для наших виробників неону – обидва українські заводи чистого неону частково відновили випуск газу. Кріоін Інжиніринг відновив діяльність та виробляє чистий неон для подальшого експорту. А маріупольський “Інгаз” організував роботу на новому місці:
“Ми почали виробництво на резервному майданчику в Одеській області. Це сталося у травні”, – розповів Сергій Ваксман, СЕО та власник “Інгазу”.
Тепер у партнерстві з Інгазом працює компанія Арнокс (Київ, належить UMG Investments Ріната Ахметова). Вона переробляє газові суміші з металургійних заводів в Запоріжжі, Кам’янському та Кривому Розі.
Поточні обсяги виробництва газу не розкриваються. Але в будь-якому разі, це вже є позитивними зрушеннями.
Турецький потік
Здавалося б ситуація з неоном ніби налагоджується – виробництва відновлюються, потсачальники отримують продукцію – все вертається на свої місця.
Але не все так просто. Є нові гравці на ринку. З війни намагається скористатися Туреччина. Окрім політичної активності самого Ердогана у якості перемовника між Росією і Україною, у Туреччини є й невидимий на перший погляд економічний інтерес. І лежить він в газових поставках. Але не той газ, про який всі думають.
За даними Турецького інституту статистики (Turkstat), за 8 місяців 2022 року Туреччина суттєво збільшила імпорт і експорт рідкісних газів (без врахування аргону). Ці гази (неон, криптон, ксенон, гелій тощо) використовують при виробництві напівпровідників, мікросхем та у ракетно-космічній індустрії. Найвірогідніше збільшення торгівлі пов’язане з реекспортом російської газової сировини до України. З квітня почалися регулярні поставки з Росії та відвантаження до України. З квітня почався експорт до Ізраїлю. Хоча у попередні два роки таких поставок не було. Суттєво збільшилися відвантаження до Ірану та Іраку. Це є додатковим свідченням версії про транзит російської сировини через Туреччину до інших країн світу.
Покупцями “турецької” сировини з Росії можуть бути наші виробники неону, хоча вони це і заперечують.
Отже, не все так просто з українським неоном – з одного боку ми повертаємося на світовий ринок і заробляємо у такій критично важливій галузі, а з другого боку схема роботи підприємств не є прозорою, і може таке бути, що ми купуємо сировину в Росії, з якою перебуваємо у стані війни. Тобто підтримуємо нашого агресора економічно. Іншими словами, завдяки нашим грошам вони купують ракети, якими ж по нас і стріляють.
