Україна – не Корея

2003 року на світ з’явилася книга другого президента України Леоніда Кучми “Україна – не Росія”. Попри суперчності в самій книзі та неоднозначність багатьох тез, вона вкорінила думку про те, що ми з росіянами, все ж таки, два різних народи. Доказом цього є перетворення назви книги на популяний мем, який хвилями виринає в інфопросторі. Про те, що “Україна – не Росія” згадали на Майдані 2013 року, коли Янукович спробував нав’язати нам російський уклад, потім він супроводжував нас у дні анексії Криму та під час бойових дій на Донбасі. Ми ще раз впевнилися в цьому в лютому 2022 року, коли Росія почала повномасштабне вторнення на нашу територію. 

Так, ми справді не Росія, і не росіяни. Відмінності в менталітеті, про які згадував Леонід Данилович стали цілком очевидними для всіх. Не лише для нас – українців, але й для всього світу. Росія, нарешті, показала своє справжнє обличчя: криваве, жорстоке, людиноненависницьке. Те, що ми не росіяни, зрозуміли і самі росіяни. Але визнати нас українцями вони все ще не можуть. Тому нав’язують нам нові установки вторинності. Саме цьому присвячена нова ІПСО росіян у міжнародному медіапросторі, направлена передовсім на істеблішмент та кола експертів, що впливають на громадську думку та прийняття політичних рішень у західних державах. Росія продовжує свою давню політику невизнання України як держави, і нав’язує думку про штучність та неспроможність України – Failed state. 

Для цього вона пропонує новий наратив: Україна – це нова Корея, територія, яка має бути розділена на зони впливу між “великим гравцями”: Росією (так, вони все ще вірять у свій статус супердержави) і США. Саме такий сценарій розвитку подій Росія намагається просунути. Бліцкригу і Києва за 3 дні не сталося, відступати з окупованих територій зовсім не хочеться, а захоплювати нові не дуже вдається, тож залишається можливість “заморозити” поточний стан: піти на якесь своєрідне перемир’я (Мінськ-3) із фіксацією меж анексії наших територій та взяти паузу на кілька років, щоб зализати рани, наростити військові можливості, а заодно, і покращити економічний стан за рахунок зняття санкції. 

Але! Україна – не лише не Росія. Україна – не Корея. 

Кучма вже давно на почесному відпочинку, проте люди “старої закалки” у нас в політиці ще лишилися. Уособленням здорового глузду в поєднанні з прямотою формулювань виступає Секретар РНБО Олексій Данілов:

Ми, звісно повністю згодні з паном Даніловим. Але давайте розберемося звідки ростуть ноги у цього корейського наративу і хто залучений у це ІПСО. Почнемо з кінця і будемо йти вглиб віків.

Корейська хронологія

Арестовичізми і Мєдвєдізми

Твіт пана Данілова був реакцією на чергові висловлювання печальновідомого Арестовича. Кілька днів тому він разом з іншими експертами поговорив кілька годин про все: про те що Україна дуже схожа на Росію, про аморальність українців, про наше дикунство (виявляться дикуни саме ми), про “язик” і “прітіснєнєнія русскоязичних” (до слова, вся розмова велася російською, як і соціальні сторінки самого Арестовича), про мобілізацію, заздрість до зарплат військових і найцікавіше – про сценарій двох Корей для України, який, нібито, пропонує нам Пентагон.

Арестович, вже традиційно піднімає на широкий загал усі кремлівські наративи. Саме тому його зручно використовувати як своєрідний маркер: якщо Арестович обговорює якусь тему, то за нею стоять інтереси Кремля. Крім вже класичних мовних тем і перемивання кісток ЗСУ, було ним приділено особливу увагу темі кореїзації України як можливого варіанту закінчення війни. Пряма мова Арестовича:

“Сценарий двух Корей – это не придумка Арестовича и Романенко с Кусой и Фельдманом. Это то, что всерьез дискутируется на Западе (Западе, от помощи которого мы зависим чуть более чем полностью) think-tank-ами уровня RAND corporation.”

Він вважає, що для значних успіхів на фронті та звільнення всіх територій ЗСУ потрібно 400 тисяч ідеально підготовлених військових зі зброєю від країн НАТО.

“Найнеприємніше, що й на Заході думають так само, а ми від них тотально залежимо. Що робити Заходу? Сценарій двох Корей. Створювати Південну Корею з гарантіями”,

– заявив Арестович.

За доброю традицією, висловлювання Арестовича підхопили провідні російські пропагандисти (у нас його висловлювання не набули такого резонансу) і мали гарну тему для ефірів на кілька днів. Не залишився осторонь і Дмітрій Мєдвєдєв.

На диво, його думки були дуже тверезі й чіткі. Він вкотре підтвердив, що Росія не хоче ділити Україну, а прагне захопити її всю. Щоправда в неї це не виходить так легко. Тому ключовим є останній абзац, в якому Мєдвєдєв нав’язує думку про неможливість перемоги України. Одночасно переконуючи, що це саме ми хочемо замороження війни і визнання ліній фронту в якості нових кордонів. Типовий психологічний механізм проекції, коли намагаються переконати інших в тому, що хочуть самі. 

Це саме і є метою “корейської ІПСО” – переконати в неможливості перемогти Росію і сісти за стіл перемовин для укладання капітуляційної угоди на зразок Мінську-3, і звісно, припинити постачання західного озброєння. 

Чому Кремль робить це, доволі легко пояснити: успіхів на фронті вони не досягли, а ті невеликі досягнення дісталися дуже дорогою ціною. Їм потрібен час на підготовку наступного удару. А нам, якраз навпаки, потрібно прискорюватися і не затягувати війну. Потрібно прискорити постачання озброєнь і початок нової хвилі деокупації. Час – наш головний ворог зараз. 

Нагадаємо лише, що тезу про “визнання реалій, що склалися” перед тим озвучив сам Путін 5 січня цього року під час телефонної розмови з турецьким колегою Реджепом Тайіпом Ердоганом. Він заявив, що для політичного врегулювання конфлікту Україна має змиритися з “новими територіальними реаліями”. За словами російського президента, у контексті можливого діалогу західні країни відіграють “деструктивну роль”, продовжуючи здійснювати постачання озброєнь Україні та надавати її збройним силам оперативну інформацію та цілевказівку. З Арестовичем все і так зрозуміло (хоча про залежність від західної допомоги слушна примітка), але ось що там про “Запад”. Давайте з цього місця більш докладно.

RAND corporation

У дискусії посилаються на думку експертів RAND corporation. Хто така RAND corporation і чому вона пропонує нам заморозити війну й віддати частину території?

Project RAND – організація, сформована одразу після Другої світової війни, 1948 року, для поєднання військового планування з дослідженнями та розробками – відокремилася від Douglas Aircraft Company у Санта-Моніці, Каліфорнія, і стала незалежною некомерційною організацією. Прийнявши свою назву від скорочення терміну дослідження та розробки (Research and Development), новостворена організація була спрямована на розвиток та просування наукових, освітніх і благодійних цілей для суспільного добробуту та безпеки Сполучених Штатів. RAND Corporation перша серед американських установ почала розробляти науку “холодної війни” з використанням методів, які передбачають інтенсивне вивчення потенційного супротивника з деякої відстані. В одному з ранніх досліджень у даній області робилася спроба визначити керівні принципи або операційний код. Багато  дослідників вважають  головним  переможцем  у  холодній  війні  RAND Corporation, а не політиків і спецслужби.

Замовниками досліджень RAND виступають уряди та урядові підрозділи різних країн, громадські організації, приватні компанії. Часто RAND називають аналітичним центром Пентагону за близькість до військового керівництва. Основний організаційний принцип RAND – високий ступінь децентралізації. Відділи мають значну свободу дій не лише при доборі співробітників, але й при визначенні програми досліджень.

То невже така авторитетна установа, ще й близька до Пентагону, який є головним лобістом постачання озброєння в Україну для остаточної перемоги, озвучує можливий сценарій замороження війни? Як це розуміти? Для цього необхідно прочитати, що написано у тому звіті, на який всі посилаються, і зрозуміти хто його написав.

Звіт RAND

27 січня 2023 було опубліковано звіт, який називається “Уникнення тривалої війни. Політика США та траєкторія російсько-українського конфлікту” (Avoiding a Long War. U.S. Policy and the Trajectory of the Russia-Ukraine Conflict). Саме на цей звіт посилається Арестович та інші російські пропагандисти у своїх ефірах. То що ж там написано?

Звіт піднімає актуальну тему закінченння війни з урахуванням інтересів США. Автори стверджують, що, окрім мінімізації ризиків великої ескалації, інтересам США найкраще відповідає уникнення затяжного конфлікту. Хоча Вашингтон не може сам визначити тривалість війни, він може вжити заходів, які зроблять остаточне завершення конфлікту шляхом переговорів більш імовірним. Автори звіту виокремили чотири політичні інструменти, які США могли б використати для якнайшвидшого закінчення війни:

• визначення планів щодо майбутньої підтримки України
• взяття зобов’язань щодо безпеки України
• надання гарантій щодо нейтралітету України 
• та встановлення умов для послаблення санкцій для Росії

Фактично, це саме ті цілі, які хоче досягнути Росія: 

• розподіл сфер впливу між США та Росією зі встановленням нової “залізної завіси”: межа має розрізати територію України – аналог двох Корей;
• подальший нейтралітет України: тобто не вступ до НАТО чи інші безпекові союзи, з можливим підписанням нового Будапештського меморандуму, який нічого не гарантує і не захищає від майбутніх анексій, а лише дає Росії перепочинок і час на підготовку до наступної фази захоплення української землі; 
• а також зняття санкцій із Росії та її фактичне повернення до міжнародної економіки (можливо, і подальше повернення до G8). 

Ключові виміри

Автори звіту вирішили не зосерджуватися на можливих сценаріях розвитку подій, аргументуючи це тим, що сценарний підхід важливий для розуміння майбутнього, але він мало допоможе для розуміння інтересів США. Трохи дивно, бо виглядає так, що інтереси США і майбутнє, то явища, які не пересікаються. Натомість, вони виокремили п’ять  ключових вимірів, які визначають альтернативні траєкторії війни:

• можливе застосування Росією ядерної зброї
• можливе переростання конфлікту у формат Росія – НАТО
• територіальний контроль
• тривалість
• форма припинення війни

Щодо можливості застосування Росією ядерної зброї експерти роблять якийсь непевний висновок: 

“Хоча використання Росією ядерної зброї у цій війні ймовірне, ми не можемо точно визначити, наскільки ймовірне таке використання. Ми можемо сказати, що ризик використання ядерної зброї набагато більший, ніж у мирний час. Ми також можемо сказати, що використання ядерної зброї мало б серйозні наслідки для Сполучених Штатів.” 

На думку експертів, застосування ядерної зброї може спровокувати вступ НАТО у війну і послабити міжнародну підтримку Росії, що не в інтересах Кремля. Тож саме таким чином Кремль можна утримувати від застосування ядерної зброї. Іншими словами, Росія пообіцяє не застосовувати ядерну зброю, а світ їй за це надасть підтримку. Хіба це не шантаж? Це поведінка гопника, який вимагає собі гарного ставлення в обмін на те, що не буде вас бити. То шановні автори звіту пропонують заохочувати таку поведінку? 

Стосовно можливого залучення НАТО до бойових дій і переростання війни у формат Росія – НАТО, то у звіті є посилання на доповідь голови об’єднаного комітету начальників штабів Марка Міллі, який писав, що стратегічною метою США №1 є “не мати кінетичного конфлікту між армією США та НАТО з Росією”, а по-друге “утримувати війну всередині географічних кордонів України”. 

Серед причин, що можуть піштовхнути Росію до війни з НАТО називаються такі:

• Покарати членів НАТО за політику, яка вже проводиться з метою припинення підтримки України союзниками.
• Нанести превентивний удар по НАТО, якщо Росія відчує, що втручання НАТО в Україну є неминучим.
• Заборонити передачу зброї Україні, яка, на думку Росії, може завдати їй поразки.
• Помститися НАТО за розхитування внутрішніх заворушень у Росії.

Ніби все логічно, але знову ж таки автори звіту пишуть, що якщо Кремль прийде до висновку, що національна безпека країни серйозно поставлена під загрозу, то Росія може почати війну з НАТО. Це типовий російський наратив: бійтеся нас, а то нападемо (логіка гопника з ядерною валізкою).

Pro et Contra

Розділи звіту про територіальний контроль та тривалість війни, мабуть, найцікавіші. У них містяться докладно розписані таблиці зі плюсами та мінусами для США різних сценаріїв розвитку подій. 

Траєкторія війни, яка дозволить Україні контролювати більшу частину своєї міжнародно визнаної території, була б вигідною для Сполучених Штатів (табл.1). Бо це б довело хибність шляху агресії проти незалежної держави та те, що порушення норм міжнародного права не залишиться безкарним. А далі пряма мова: “Однак наслідки подальшого територіального контролю України за межами грудня 2022 року не є однозначними для американських інтересів.” ЩО? Контроль України над своїми міжнародно визнаними кордонами не є однозначним? Ви це серйозно? Ви пропонуєте нам визнати анексію ще більшої частини нашої держави? Це ж повністю співпадає з позицією Кремля, який вважає окуповані території Херсонської, Запорізької, Донецької, Луганської області та Крим своїми територіями і частиною РФ. 

Якщо ви уважно вдивитеся у таблиці з потенційними перевагами і втратами від контролю України над своїми територіями, то побачите маніпуляцію з боку авторів звіту. Переваги викладені як помірні або незначні (Менше українців жило б під російською окупацією. Україна могла б стати більш економічно життєздатною та менш залежною від зовнішньої допомоги. Зміцнення норм територіальної цілісності), то втрати описані як дуже значні: подальше збільшення підконтрольної Україні території значно збільшує ризик тривалої війни, а також існує вищий ризик застосування Росією ядерної зброї або війни між НАТО і Росією, якщо Україна подолає лінію контролю 24 лютого 2022 року. Тобто, Україна має змиритися з втратою території та припинити воювати, бо Росія застосує ядерну зброю і нападе на НАТО. Це саме те, що Росія і вимагає.

Стосовно тривалості війни аналогічна картина: потенційні переваги визначені як незначні або помірні (Росія буде поступово слабшати і ставати менш загрозливою для інших, енергетична залежність від російських енергоносів зменшиться), а втрати описані в дуже похмурих тонах і докладно. Тут і вчергове ядерна загроза, і великі витрати на озброєння та пдтримку екноміки України, і страждання українців внаслідок війни, і погіршення стану глобальної економіки, і неможливість США займатися іншими справами, бо вони зайняті Україною, і посилення загрози від дружби Росії з Китаєм. 

Автори звіту всіма силами намагаються переконати, що Україні потрібно припинити захищати себе і визнати втрату територій, інакше, війна буде тривати вічно, а це нікому не вигідно, особливо США, бо багато потенційних ризиків. 

Закінчення війни

Пропонуються такі можливі варіанти закінчення російсько-української війни: абсолютна перемога, перемир’я та політичне врегулювання. Ніби, нарешті, щось нормальне, перемога нам підходить. Але не все так однозначно. 

Визначення перемоги автори звіту дають доволі дивне: абосолютна перемога передбачає, що одна держава “назавжди усуне (міждержавну) загрозу, яку представляє її супротивник” таким шляхом: “переможець призначає нове керівництво в переможеній державі, окупує або анексує територію супротивника або, в гіршому випадку, знищує все населення супротивника.” На думку експертів Україна переможе лише тоді, коли знищить або окупує Росію повністю. Вони пропонують нам замість захисту своєї землі стати агресором і вчинити геноцид всіх росіян? Хоча саме втіленням такого сценарію і займається Росія з 24 лютого 2022 року.
Тому експерти приходять до висновку, що оскільки жодна зі сторін не має можливостей для досягнення абсолютної перемоги, війна, найімовірніше, закінчиться якимись перемовинами. Перемовини, на відміну від абсолютної перемоги, вимагають від воюючих сторін прийняти певний ризик того, що умови миру можуть бути порушені. Перемир’я в Україні, заморозить лінію фронту і призведе до довгострокового припинення активних бойових дій як з боку Росії (вона зупинить наступ і припинить ракетні атаки по українських містах та інфраструктурі), так і України (ЗСУ не буде контратакувати і не буде звільняти окуповані території). Збережуться невирішені територіальні питання, які будуть оскаржуватися політичним та економічним шляхом, а не військовим.

У якості прикладів такого закінчення війни автори звіту наводять Корею та Молдову:

“В угодах про перемир’я, подібно до тих, що поклали край Корейській війні в 1953 році та Придністровському конфлікту в Молдові в 1992 році, обидві сторони зобов’язуються припинити бойові дії та часто створюють механізми, такі як демілітаризовані зони, щоб запобігти відновленню насильства.”

Фактично, це поділ країни, запровадження демілітаризованих зон та закріплення втрати території. При цьому гарантій від подальших загроз це не дає, а навпаки, створює своєрідну ракову пухлину, метастази якої можуть перекинутися на всю територію у майбутньому.

Автори звіту

Гадаю, що ми достатньо окреслили матеріали звіту, щоб зрозуміти його явну маніпулятивність та заангажованість, або простими словами – побачили руку Кремля у ньому. Тож напрошується закономірне питання: якщо RAND corporation є близькою до Пентагону, то чи є думки і позиції, викладені у звіті узгодженими з Пентагоном, чи дійсно такого сценарію закінчення війни прагнуть США? Чи щось тут не так?

Для цього нам доведеться дізнатися, хто такі автори звіту. Як ми згадували на початку, RAND corporation організація з високим ступенем децентралізації. Окремі відділи і програми мають велику свободу у виборі тем досліджень та підборі експертів. Ось тут і прихована найбільша небезпека. Експертами можуть стати сумнівні та заангажовані особи, у результаті чого ми отримаємо звіти від імені RAND corporation, які не є втіленням позицій самої корпорації. Схоже, що саме це і трапилося з даним звітом. 

Автор звіту – Samuel Charap (у перекладі його називають як Шарап, так і Чарап), політолог, старший науковий співробітник RAND corporation, фахівець з американо-російських відносин, питань Росії та пострадянських держав. Цікавим є його послужний список. Свого часу Samuel Charap був запрошеним науковцем у Московському центрі Карнегі та Міжнародному центрі політичних досліджень у Києві, а також був стипендіатом програми Фулбрайта в Московському державному інституті міжнародних відносин – МГИМО. Також він є запрошеним експертом у кремлівському дискусійному клубі “Валдай”, який збирає ліберальних до російської влади аналітиків з усього світу і до якого щороку навідується Володимир Путін, де пояснює, яким має бути “правильний” аналіз Росії.

Даний звіт не перша подібна публікація Семюела. Видання Politico 19 листопада 2021 року опублікувало його статтю з аналізом російської військової загрози біля кордонів України. “Огидний компроміс може бути найкращою надією для всіх”, – резюмує Семюел на початку свого матеріалу, готуючи західних читачів та полісімейкерів до головної ідеї – “Україну потрібно здати”. І цю думку він пропагував ще до 24 лютого 2022 року, до повномасштабного російського вторгнення. 

Хоча це не перші подібні думки від нього. Так, у своїй книжці 2016 року “Everyone Loses: The Ukraine Crisis and the Ruinous Contest for Post-Soviet Eurasia” (Програли всі: українська криза та згубна боротьба за пострадянську Євразію) він описує так звану “українську кризу” 2014 року. Саме так він називає нашу Революцію Гідності. Цілком у термінах російської пропаганди. Сама книга, так само, сповнена проросійських наративів і фактично присвячена виправданню російської агресії в Україну як акту відновлення справедливості й повернення ісконно російських земель. Бо пострадянські країни історично є зоною впливу Росії, й вона має право захищати свої інтереси. 

Samuel Charap відомий також тим, що раніше вже пропонував аналогічний підхід до розв’язання проблем окупованих Росією територій Грузії – за рахунок інтересів Грузії й на користь Росії. Мовляв, для користі самих невизнаних республік Грузія могла б і поступитися своїми принципами. 

Таким чином стає зрозумілим замовність опублікованого звіту і чиї інтереси він уособлює. Проте залишається відкритим для кого цей звіт: на кого направлені такі наративи? 

Гібридна війна – американський фронт

Мета звіту є така сама як і мета всієї “корейської ІПСО” – переконати в неможливості перемогти Росію та сісти за стіл перемовин для укладання капітуляційної угоди на зразок Мінську-3, і звісно, припинити постачання західного озброєння Україні. 

Для цього необхідно схилити на свій бік тих людей, від яких залежить прийняття таких рішень. Мова йдеться про американських політиків, зокрема парламентарів. Це саме ті люди, які читають подібні звіти, прислухаються до них і приймають рішення на їх основі.  

Росія вже давно втручається в американську політику та здійснює свої ІПСО в інформаційному просторі США. Не став винятком і даний випадок. Зараз на кону національні інтереси Росії, тому вона готова на все, щоб досягти поставлених цілей. Саме тут стають у нагоді інструменти гібридної війни. Інформаційна кампанія, яку Росія розгортає зараз у західних медіа, покликана підірвати коаліцію на підтримку України. Адже поставки озброєння та підтримка західних партнерів заважають Росії та ведуть її до поразки на полі бою. Тому, таким важливим є переконування у неможливості перемоги України і доцільності замороження війни. Приміром за “корейським сценарієм” – дві України. 

Нещодавні заміри центру Gallup показують певні успіхи такої російської інформаційної політики. Опитування американських парламентарів, яке було проведено 3-22 січня 2023 року показало загрозливі тенденції. 

Не зважаючи на те, що більшість виступає за підтримку України, очевидними є партійні розбіжності з цього питання – демократи набагато більше підтримують, ніж республіканці та незалежні. Адміністрація Байдена зробила підтримку України наріжним каменем своєї зовнішньої політики, що може дратувати багатьох республіканців. 

Цікавими є відповіді на питання чи США роблять надто багато чи надто мало для допомоги Україні?

Серед громадян картина виглядає так:

• 39% американців  вважають, що підтримка, яку надають Україні у війні, є належною
• 30% вважають, що США роблять недостатньо 
• 28% вважають, що США роблять занадто багато для України

Серед парламентарів картина виглядає цікавіше. Майже половина республіканців, 47%, вважають, що США роблять надто багато, тоді як 48% демократів вважають, що втручання Америки є правильним. Решта демократів, 41%, кажуть, що США роблять недостатньо. Незалежні респонденти порівну розподілилися між двома таборами: по 35% кажуть, що США роблять занадто багато і достатньо. Демократи частіше, ніж незалежні та республіканці, вважають, що США роблять недостатньо.

Як ми бачимо, такі звіти докидают хмизу у жар і ще більше розколюють американську політику, яка й так переживає свої не найкращі часи, особливо у передчутті майбутніх президентських виборів. Як повідомляє кореспондент Голосу Америки, буквально вчора конгресмен Метт Гейтц разом із 10-ма іншими республіканцями зареєстрував резолюцію, яка закликає Білий дім негайно припинити військову та фінансову допомогу Україні. Лише кілька днів тому Байден у своїй промові у Конгресі зобовʼязався підтримувати Україну так довго, як знадобиться.

Шлях до перемоги не буде легким. І навіть, серед союзників виникають суперечки, якими вдало користується наш ворог.

Корейська історія

Давайте підсумуємо і коротко відновимо хронологію подій:

• 7 лютого 2023 – Секретар РНБО Олексій Данілов дає коментар про те, що “Україна – не Корея” і ніяких сценаріїв розділу країни не буде.
• 7 лютого 2023 – Дмітрій Мєдвєдєв у своєму телеграм-каналі нав’язує думку про неможливість перемоги України.
• 3 лютого 2023 – Арестович із друзями обговорювали в ефірі своєї програми тему кореїзації України. Саме цей ефір викликав великий резонанс у російському інфопросторі і спровокував хвилю ефірів різноманітних пропагандистів.
• 27 січня 2023 на сайті RAND Corporation було опубліковано звіт, який називається “Уникнення тривалої війни. Політика США та траєкторія російсько-українського конфлікту”, автори: Samuel Charap, Miranda Priebe. Звіт сколихнув інформаційний простір і підняв наратив “сценарій двох Корей для України”. Звіт вийшов дуже вчасно: напередодні виступу Байдена в Конгресі та виділення чергового пакету допомоги для України. Як виявилося, автор звіту Samuel Charap є давнім проросійським експертом, який не один рік працює на організації, пов’язані з Кремлем. Іншими словами, кишеньковий кремлівський експерт, як ті, що працювали роками з RT і Sputnik.

Проте цьогорічна спроба просунути “корейський сценарій” не перша. Попередня була зафіксована через місяць після початку повномасштабного наступу, коли в окупації ще перебували Київщина, Чернігівщина, Сумщина, але “план Київ за три дні” уже явно провалився, зустрівши український опір. І трапився цей вкид напередодні переговорів української та російської делегацій у Стамбулі 29 березня.

• 28 березня 2022 Центр протидії дезінформації при РНБО публікував роз’яснення, чому в Україні неможливий “корейський сценарій”. Саме тоді пан Данілов уперше заперечив таку можливість “Україна – не Корея”.
• 27 березня 2022 начальник ГУР МО Кирило Буданов висловив думку про поділ України: “Є підстави вважати, що він (Путін) розглядає “корейський сценарій” для України. Тобто, спробує нав’язати лінію розподілу між неокупованими та окупованими регіонами нашої країни. Фактично це спроба створити в Україні Північну та Південну Кореї.” Саме це повідомення було першим оприлюдненням наративу про “корейський сценарій”.
• Однак зародки цієї ідеї, але ще не проартикульовані у формі кореїзації України, висловлювалися ще до 22 лютого 2022 року. Так, 19 листопада 2021 Samuel Charap на сторінках Politico опублікував статтю з аналізом російської військової загрози біля кордонів України з ідеєю “Україну потрібно здати” і “Огидний компроміс може бути найкращою надією для всіх”.

Метою “корейської ІПСО” Кремля була спроба переконати в неможливості перемогти Росію на полі бою і сісти за стіл перемовин для укладання капітуляційної угоди на зразок Мінську-3, і звісно, припинити постачання Україні західного озброєння, яке дуже дошкуляє росіянам. 

Отже, можна зробити висновок, що ми розгледіли нову ІПСО Кремля і змогли різко й однозначно відповісти на неї вустами секретаря РНБО Олексія Данілова: “Україна – не Корея”. Вислів має шанси стати новою класикою, так само як свого часу кучмівське “Україна – не Росія”. Схоже, що шанси стати Північною Кореєю якраз значно більші для самої Росії, а ми ж краще спробуємо досягнути рівня розвитку Південної Кореї і створимо своє “маленьке економічне диво” на берегах Дніпра.

Бо Україна – це Україна.