Автор:
Не люблю сильно фокусуватися на історії, а ще більше ненавиджу звичку деяких істориків стверджувати, що всі історичні вороги України такими й залишаються, а їх напад на нас є лише питанням часу. Однак, в контексті відносин з Росією сперечатися з твердженням про історичну ворожнечу немає сенсу.
Російська Імперія, СРСР чи РФ є однаково ворожими по відношенню до України державними утвореннями. Незважаючи на те, які еліти очолюють Росію і в які ідеологічні кольори вони фарбуються, несприйняття України як незалежної держави, а українців як окремого народу в росіян закладено на рівні їх менталітету. Єдиний українець, якого росіяни вважають нормальним, це той, який поділяє культ 9 травня, готовий складати квіти до пам’ятників Червоній Армії і який вважає себе й свою мову з культурою меншовартісними по відношенню до російської.
Як би це страшно не звучало, але путінська Росія є вигіднішим для України ворогом, ніж РФ, яка дружить із Заходом.
Путін, згідно з класифікацією Макіавеллі – це лев, якого бояться лисиці російського політикуму. Для колективного Заходу Путін є персоніфікацією зла, яке загрожує його цінностям і способу життя. Саме цим Україна апелювала і продовжує апелювати, закликаючи США і ЄС дати більше зброї.
Демократизація Росії
Тим не менш, Захід продовжує вірити в демократизацію РФ, якщо її очолить ліберальна опозиція. Саме в цьому криється найбільша загроза для України. В кулуарах вже звучать голоси тих, хто виступає проти дезінтеграції Росії та її поділу на незалежні держави. Це можна пояснити як страхом перед тим, що світ почне війну за російський спадок, так і можливим ризиком того, що від цього виграє Китай. Підсилення останнього вкрай невигідне США.
Для України загроза полягає не лише в тому, що Київ може повернутися у сферу впливу Москви, але й у тому, що невдовзі українці знову підуть на війну проти росіян. Якщо Захід піде шляхом другої спроби демократизації РФ, то через 10-15 років ми отримаємо нову війну, яка буде набагато ретельніше спланованою і набагато катастрофічнішою за наслідками, ніж сьогодні.
Як ми знаємо з історії, падіння Російської Імперії після Першої світової війни не віщувало для України нічого доброго. Окремо від Російської Імперії її не бачили ні білі, ні червоні, а згодом незалежність УНР було втоплено в крові і приєднано до Радянського Союзу.
Демократична Росія якщо піде не військовим шляхом, то однозначно інвестуватиме великі суми грошей у проросійський політичний лобізм в Україні. Замість Медведчука, щоправда, цим займатиметься хтось, хто не викликатиме питань як в Києві, так і у Вашингтоні з Брюсселем.
Іншою стратегією може також бути інвестування в різні громадські організації, котрі мають на меті пропаганду політики примирення і перезавантаження російсько-українських відносин. Всі ці кроки матимуть на меті руйнування процесу формування післявоєнної політики пам’яті та применшення й вибілювання злочинів російської армії в Україні.
Очолювана лібералами Росія – це фарбований лис, в якому Захід бачитиме надію на її демократизацію. Навальний – це імперець, який буде дружити із Заходом, а всі звинувачення у диктатурі прикриватиме образом жертви режиму Путіна. Зрештою, ще до того, як сісти у в’язницю, він заявив, що Крим не бутерброд з ковбасою, щоб його повертати туди і назад.
Для лібералів Путін – це не ворог, а лише політичний конкурент, місце якого вони бажають посісти.
Якщо соратники Навального публікують на своєму сайті карту РФ, де Крим позначено як російську територію, то цей факт багато про що свідчить. Наприклад про те, що Навальний орієнтується на ту ж електоральну базу, що й “партія війни”. Тільки якщо сьогодні вибори в Росії не міняють абсолютно нічого, то у випадку перемоги лібералів вони стануть реальним інструментом політики. Це буде необхідно хоча б для того, щоб створити видимість демократизації Росії.
Формула “5Д” для Росії
Єдиний безпечний для України сценарій – це поступова дезінтеграція, деколонізація, дерадянізація, денуклиаризація та депутінізація Росії.
Навряд чи Навальний або будь-який інший кандидат піде на вибори із програмою, яка за наслідками буде для Росії гіршою, ніж підписання Тріанонського договору для Угорщини. Навіть після розгрому російської армії та перемоги України в РФ залишатиметься велика кількість тих, хто не визнаватиме поразки і бажатиме помсти.
Загроза російського реваншу існує вже зараз і заяви та дії Навального з командою тут не єдиний тривожний дзвіночок. На фоні оголошення мобілізації в Росії, вже з’явився ряд політичних лідерів, які пропонують притулок тим росіянам, що не хочуть йти на війну. Благими намірами дорога в пекло вимощена, адже всім, хто співчуває росіянам необхідно брати до уваги той факт, що Кремль однозначно скористається цією добротою окремих держав, щоб знову наповнити Євросоюз своєю агентурою і лобістами в постаті “хороших русских”. Саме звичайні росіяни, які ще недавно закликали “мочить хохлов”, а зараз поспішно здирають зі своїх машин літери Z , будуть потім розповідати як вони проти війни і що треба послабити економічні санкції.
Ще одна важлива річ, яка свідчить про те, що навіть демократична РФ становитиме для нас загрозу – це слова Ходорковського про те, що російський режим – це внутрішні справи самої Росії.
В інтерв’ю телеканалу “Дождь” у відповідь на питання журналіста про вихід ЗСУ на адміністративний кордон України Михайло Ходорковський заявив, що тоді можна починати переговори з Путіним про мир. Коли ж йому задали питання чи при цьому в РФ зберігається той же політичний режим, то Ходорковський відповів, що їх (росіян) політичний режим – це суто їх справа, в той час як Україну повинен хвилювати виключно її суверенітет. Тобто жодної мови про репарації, відбудову зруйнованої інфраструктури чи житлових районів, а “наш режим – це наша справа”.
Прямо вирішення проблеми в латиноамериканському стилі: диктатор отримує гарантії імунітету перед судовим переслідуванням в обмін на згоду мирної передачі влади, в той час як опозиція швидко умиває руки і каже: “це не ми, а Путін”. Дуже вигідна позиція, бо з однієї сторони всі вони проти Путіна, але як тільки мова заходить про депутінізацію і відповідальність за злочини режиму, до якого Ходорковський був так само причетний, то російські ліберали зразу ж посилаються на принцип non-interference in domestic affairs. Це приблизно так само, як новостворений після програшу Німеччини у Другій світовій уряд ФРН, сказав би, що всі вимоги розслідувати злочини нацистського режиму і покарати винних – це втручання у внутрішні справи.
Україна ризикує знову наступити на ті ж самі граблі, бо різні легіони бойових лібералів, які чомусь воюють з РФ у Києві, а не у себе вдома, можуть вилізти нам боком. Точно так само як росіяни, яких Європа люб’язно сховала від путінської мобілізації, через 10 років почнуть вимагати “обучение на русском языке” і робитимуть протести проти створення трибуналів по розслідуванню воєнних злочинів їх армії. Наступним етапом буде створення реваншистстких молодіжних організацій, котрі нападатимуть на українських громадських діячів за кордоном.
Все це може стати реальністю, якщо цивілізований світ погодиться дати Росії шанс зберегти себе в існуючих кордонах, уникнувши відповідальності за війну в Україні.
Або Україна доведе справу до кінця, остаточно зруйнувавши Росію, або ж наступні покоління українців знову відправлятимуть своїх дітей на війну за незалежність.
