Автор:
Кінець-початок року традиційно час прогнозів. Ось і Atlantic Council, поважний американський аналітичний центр, опублікував серію своїх передбачень майбутнього – далекого (прогноз на світ 2033) та близького (на 2023 рік). Проблематика цих прогнозів схожа, але настрій різний. Довгостроковий прогноз загалом виглядає доволі оптимістичним. Воно і не дивно – всі сподіваються на краще майбутнє та на те, що світ успішно впорається з тими викликами, які зараз постають.
Не будемо детально розбирати обидва прогнози, за бажанням кожен може ознайомитися з ними – Welcome to 2033: What the world could look like in ten years, according to more than 160 experts та The top 23 risks and opportunities for 2023. Давайте зупинимося саме на тих моментах, які стосуються безпосередньо України та безпекової ситуації.
Отже, перший довготривалий прогноз “Welcome to 2033” базується на опитуванні 167 екпертів зі Сполучених Штатів та Європи, які репрезентують приватний сектор, наукові та освітні інституції, урядові та неурядові організації, а також незалежні консультанти. Експерти виділили 10 ключових питань:
- Потенційний колапс Росії
- Нові ядерні держави
- Конфлікт навколо Тайваню
- Американо-китайське роз’єднання
- Майбутня американська могутність
- Пікові викиди вуглецю
- Пандемії та економічні кризи
- Демократія проти автократії
- Небезпечне десятиліття для демократії
- Глобальна архітектура безпеки
Як бачимо, питання майбутнього Росії є одним з найбільш значущих для світу на даний момент. Адже Росія – це не просто велика держава, це держава з найбільшим ядерним запасом у світі та величезним мобілізаційним потенціалом армії (читай запасом “гарматного м’яса”). І, за сумісництвом, “бензоколонка” – світовий постачальник нафти і газу. Така комбінація разом із хворобливими імперськими амбіціями робить Росію однозначною загрозою безпеки для всього світу. Причому, не лише для так званих демократичних країн, але й для авторитарних режимів. Ця мавпа з гранатою несе загрози абсолютно всім.
Колапс Росії
Росія, яку ми знаємо, може не пережити наступне десятиліття.
Саме до такого висновку дійшла більшість експертів. Дивовижним було те, скільки респондентів вказали на потенційний крах Росії протягом наступного десятиліття, припускаючи, що війна Кремля проти України може спровокувати надзвичайно серйозні потрясіння у великій державі з найбільшим арсеналом ядерної зброї на планеті.
Так, на питання “Чи очікуєте ви, що до 2033 року будь-яка з наведених нижче країн внутрішньо розпадеться через революцію, громадянську війну чи політичну дезінтеграцію, але не обмежуючись ними?” – 40% експертів назвали саме Росію. Слід зауважити, що серед експертів європейці песимістичніші щодо долі Росії: 49% з них передбачають неминучий розпад, порівняно з 36% американців.
Більше п’ятої частини опитаних (21%) вважають Росію “failed state”, тобто країною, яка, швидше за все, стане неспроможною державою протягом наступних десяти років, що більш ніж удвічі перевищує показники другого за популярністю варіанту – Афганістану. Тобто перспективи Росії десь в одному ряду з такими країнами як Афганістан, Пакистан, Венесуела чи Гаїті з Нігерією, серед держав, які знаходяться на грані існування.
Хоча дехто бачить надію: серед тих експертів, хто вважає, що Росія зазнає краху держави або розпаду протягом наступного десятиліття, 10% вважають, що це найвірогідніше дасть можливість стати їй демократичною до кінця цього періоду.
Однак не всі такі оптимісти. 14% респондентів вважають, що Росія, швидше за все, застосує ядерну зброю протягом наступних десяти років. Серед тих, хто очікує, що в наступному десятилітті країна переживе як крах держави, так і розпад, 22% впевнені, що використання ядерної зброї стане частиною цього процесу.
Путіна не згадують у довгостроковому прогнозі, чи то тому, що він не доживе до 2033 року, чи просто не бачать його перспектив після розпаду Росії. Однак, у прогнозі на 2023 серед топ-можливостей прийдешнього року він є.
Путін програє – за кордоном і вдома
Саме такий прогноз дає Джон Гербст, кадровий дипломат з більш, ніж 30-річним досвідом, колишній посол США в Україні (2003-2006), експерт з пост-радянських держав.
Путін тоне в Україні разом зі своєю армією
Якщо трансатлантичне співтовариство збереже свою політику підтримки України та протидії Кремлю – і, особливо, якщо така підтримка посилиться, що призведе до відновлення Києвом контролю над більшою частиною материкової України, то зростає ймовірність відходу Путіна від влади у 2023 році. Таку вірогідність оцінюють приблизно у 25%. Подібний розвиток подій, швидше за все, стане наслідком посилення економічних проблем і втрат у війні, що спричинить суспільні заворушення в Росії, і все це спонукає інсайдерів об’єднатися, щоб виштовхнути Путіна з посади.
Є побоювання, що той, хто прийде Путіну на зміну бути ще гіршим за нього.
Проте пан Гербст переконаний, що “якщо минуле є прологом, шанси того, що усунення Путіна призведе до певного політичного та дипломатичного відкриття, значно вищі, ніж шанси появи ще більш жорстокої та агресивнішої політики Кремля. Якщо невдача Путіна в Україні призведе до більш ніж і без того значного суспільного невдоволення, яке зараз демонструється в Росії, і до реальних політичних змін у країні, це підвищує можливість, принаймні, обмеженої лібералізації та нормалізації двосторонніх зв’язків зі Сполученими Штатами.”
Схоже, що пан Гербст має оптимістичне бачення майбутнього Росії й вірить у те, що вона може стати більш демократичною країною. Я не дуже вірю у такі перспективи в найближче десятиріччя. Для таких трансформацій необхідні зміни у мисленні та цінностях росіян, що потребує значно більше часу, ніж 10 років. Такі процеси займають покоління і не одне десятиріччя. Як показує досвід, росіяни не позбулися рядянського мислення за 30 років від часу розпаду СРСР, а натомість, ще більше його культивували. Тому сподіватися, що вони раптово розвернуться на 180 градусів і захочуть стати демократичними поки безпідставно. Адже росіяни не визнають помилковість своєї поведінки відносно України, а тим більше не вважають себе агресорами чи винуватцями нинішнього стану речей. Тож до зцілення там ще далеко.
Перемога Росії у війні з Україною
Ризик такого сценарію розглядають серед можливих у прогнозі на 2023 рік. Проте його вірогідність низька – близько 10%. Такий перебіг подій можливий у разі, якщо США та їх союзники відмовляться допомагати Україні й мовчки погодяться на перемогу Росії.
Джон Гербст вважає, що:
“Поки лідерство США залишається сильним, президент Росії Володимир Путін програє в Україні. Але перемога Росії може відбутися, якщо Сполучені Штати забудуть про свої життєві інтереси. Такий сценарій може реалізуватися у випадку, якщо Путін продовжує бряцати ядерною зброєю і страх перед ядерною війною (страх, який, на мою думку, був би необдуманим) настільки зростає в Сполучених Штатах, що країна зрештою суттєво скорочує допомогу Україні.”
Також на розмір допомоги Україні впливає підйом правих популістів у США, які наполягають на скороченні допомоги.
Ядерна безпека
Ядерної зброї у світі може побільшати в наступному десятиріччі й до ядерного клубу можуть доєднатися нові держави. Водночас більшість експертів вважають, що ядерну зброю не буде застосовано найближчим часом. Лише 13% опитаних експертів переконано, що нових ядерних держав не з’явиться в найближче десятиріччя. При цьому ¾ респондентів назвали конкрентну державу, яка стане ядерною. Так, 68% вважає, що Іран матиме ядерну зброю в найближчі 10 років.
Метью Кроніг експерт Atlantic Council та фахівець з питань оборони, розвідки та ядерної безпеки стверджує, що дуже ймовірно вже цього року Іран стане ядерним. Оскільки міжнародні ядерні переговори зайшли в глухий кут на тлі триваючих протестів всередині Ірану наприкінці 2022 року, дипломатичний прорив для припинення програми тепер виглядає неправдоподібним. Останні адміністрації США були зосереджені більше на внутрішніх питаннях, тому слід визнати провальнними зусилля по недопущенню нуклеаризації Ірану. Вашингтон не зробив достатньо кроків аби запобігти цьому. Зрозуміло, що 2023 року Іран ще не здійснить ядерні випробування, йому знадобиться час (можливо, роки), щоб поставити боєголовку на балістичну ракету. Але коли Іран матиме достатньо збройового матеріалу для своєї першої бомби, гра закінчиться. Отже, це лише питання часу.
Але Іран може бути не єдиним кандидатом на доєднання до ядерного клубу. Експерти вважають, що ще кілька країн можуть стати ядерними у найближче десятиріччя. Зокрема, Саудівська Аравія, Південна Корея та Японія.
Позитивним є те, що більшість опитаних – 58% вважають, що ядерна зброя залишиться невикористаною протягом наступних десяти років. Негативним є той факт, що майже третина респондентів (31%) очікує, що у наступному десятилітті буде перше застосування ядерної зброї після Другої світової війни. Відповіді тих, хто передбачає використання ядерної зброї, свідчать про те, що зброя може бути розгорнута в регіональному, а не глобальному конфлікті. Найчастіше вказують на те, що Росія (14% усіх респондентів), імовірно, використає таку зброю до 2033 року. Але з тих, хто очікує цього, лише одна третина вважає, що Росія буде вести війну з НАТО протягом цього періоду. Другий найбільш згадуваний потенційний злочинець, Північна Корея – 10%, імовірно, спочатку також розгорне ядерну зброю на регіональному рівні проти сусідів, які не мають ядерної зброї, а не, скажімо, проти країни з вищим ядерним потенціалом, такої, як Сполучені Штати.
США більше не гегемон?
Експерти пророкують, що у наступному десятиріччі Сполучені Штати залишаться потужними, але не гегемоном. Сім із десяти опитаних фахівців прогнозують, що до 2033 року Сполучені Штати продовжуватимуть залишатися домінуючою військовою силою у світі – це надзвичайно високий відсоток з огляду на занепокоєння щодо військової модернізації Китаю та втрати Сполученими Штатами своєї військової переваги – тоді як приблизно половина вважає, що Сполучені Штати збережуть своє технологічне домінування. Однак, лише троє з десяти вважають, що Сполучені Штати будуть домінуючим гравцем у світовій дипломатії, і лише трохи більше трьох з десяти вважають, що вони будуть домінуючою економічною силою світу.
Все це викликає запитання: якщо США втратять своє економічне та дипломатичне домінування, чи можна зберегти інші переваги? Зрештою, військова міць значною мірою залежить від сильних альянсів, економічної та технологічної потужності, тоді як технологічна міць значною мірою залежить від здатності країни комерціалізувати технологічний прогрес.
Думки експертів розділилися на два табори:
- Перша група – 19% опитуваних, є песимістами, які вірять, що до 2033 року одне або декілька з наступного буде правдою: Сполучені Штати стануть державою, що провалилася; вони розпадуться; або більше не будуть домінуючою силою світу в жодній категорії, яку охоплювало наше опитування: військовій, економічній, дипломатичній чи технологічній.
- Друга група, яка становить 12% усіх респондентів, оптимісти, вважаючи, що Сполучені Штати будуть єдиною домінуючою силою у всіх сферах: військовій, економічній, дипломатичній і технологічній.
З огляду на такі неоднозначні очікування стосовно майбутнього США, постають питання відносно світової безпеки. Адже США довгий час були силою, яка регулювала та диктувала глобальну безпекову політику. То що ж буде далі?
Глобальна архітектура безпеки
Переважна більшість опитаних експертів вважають, що міжнародні організації безпеки, ймовірно, залишаться в основному незмінними, навіть, якщо світ зіткнеться із безпрецедентними змінами та викликами.
НАТО та ООН
Вторгнення Росії в Україну виявило слабкі сторони інституцій, покликаних зміцнювати міжнародну безпеку. Хоча експерти прогнозують низку серйозних викликів безпеці протягом наступних десяти років – від конфлікту через Тайвань до крихкості російської держави, і до нових пандемій та економічних криз – вони очікують, що існуюча світова архітектура безпеки залишиться майже незмінною.
82% респондентів, наприклад, вважають, що протягом наступного десятиліття НАТО залишатиметься альянсом країн Північної Америки та Європи, що базується на взаємних гарантіях безпеки.
Настрої щодо можливого розширення Ради Безпеки ООН схожі. 64% всіх респондентів очікують, що до 2033 року до найпотужнішого органу ООН не буде додано нових постійних членів.
Основною проблемою розширення Ради Безпеки ООН є складність цього процесу. Як сказав один екперт: “Якщо додадуть додаткові місця, це буде більше, ніж одне, тому що решта світу не об’єднається навколо єдиного кандидата”. Отже, якщо розширення Радбезу і відбудеться, то воно не обмежиться однією країною.
Питання, яке прямо не ставилося перед респондентами, проте є цікавим, полягає в тому, чи ця прогнозована відсутність змін у НАТО та Раді Безпеки ООН свідчить про силу (що ці організації будуть ефективними інструментами серед викликів наступного десятиліття), чи слабкість (що вони не здатні навіть пристосуватися за явної потреби). Деякі респонденти в коментарях вказували на останню можливість. Хтось хвилюється, що без змін Рада Безпеки втратить свою актуальність, оскільки дедалі більше рішень щодо міжнародної безпеки приймається деінде. Водночас 4% респондентів зазначили, що вони очікують, що протягом наступного десятиліття НАТО має взяти на себе ширші глобальні повноваження, включаючи безпеку в Азії.
Євросоюз
Однак зміни у безпековій архітектурі все ж таки “літають у повітрі”. Так, ряд експертів вказують на те, що Європейський Союз все більше починає діяти як потужна сила.
Три фактори можуть підштовхнути Європу до переходу від слів до дій щодо питання більш геополітичного Європейського Союзу. Перший – це агресія Путіна в Україні. По-друге, глобальна самовпевненість Китаю. Третє – потенційне повернення Дональда Трампа на посаду президента США у 2024 році.
Для багатьох європейських лідерів драматичні події минулого року дали відповідь на деякі невирішені питання щодо європейської стратегічної автономії. Війна Росії однозначно підкреслила незамінну роль США у європейській безпеці. Це також знищило будь-які залишкові ілюзії щодо особливих стосунків Європи з Росією та навернуло навіть найбільш палких прихильників такої позиції в Берліні.
Зараз європейці набагато більш стратегічно орієнтовані на питання застосування жорсткої сили, навіть не зважаючи на брак інструментів для її реалізації. Більш агресивні погляди на Китай також переважають у регіоні. Наступний рік буде присвячений тому, як реалізувати ці ідеї на практиці в геополітичному, дипломатичному та особливо військовому планах.
Як саме це може виглядати? Якщо військова допомога ЄС продовжуватиме надходити Україні, це буде свідченням того, що перехід до більш геополітичного ЄС відбувається на практиці. У Берліні це могло б прийняти форму втілення в життя амбітної урядової концепції Zeitenwende щодо того, як створити переломний момент у зовнішній та оборонній політиці Німеччини. Також показовим є поповнення Європейського фонду миру (фонду підтримки безпеки, з якого ЄС формує військову допомогу для України).
Розширення ЄС
Таким чином, поштовх до розширення ЄС сприяє розвитку демократичного світу. Війна авторитарної Росії проти демократичної України мала ефект бумеранга для Кремля, спонукаючи до розширення НАТО на північ до Фінляндії та Швеції. Тепер це може мати подібний ефект, сприяючи розширенню Європейського Союзу на південь.
Подібно до того, як український уряд подав заявку на вступ до ЄС протягом декількох днів після вторгнення Росії в країну, що змусило ЄС швидко прийняти кандидатуру України (і Молдови), війна цілком може прискорити заявки країн Західних Балкан на членство в ЄС у наступний рік. Албанія, Боснія, Косово, Чорногорія, Північна Македонія та Сербія, ймовірно, відчують підвищену потребу в досягненні більшого процвітання та безпеки, які, на їхню думку, забезпечить членство в ЄС, і лідери ЄС можуть бути більш схильні прийняти їх, про що нещодавно сигналізував канцлер Німеччини.
Туреччина
Російсько-українська війна веде до змін і на морях. Фактична блокада Азовського моря і перетворення його на внутрішнє російське море, таким чином, першкоджаючи міжнародній торгівлі та порушуючи екномічні зв’язки, тягне за собою відповідь з боку Туреччини. Туреччина постає гарантом безпеки в Чорному морі.
НАТО було сильно зацікавлене у більш стабільному Чорноморському регіоні ще до того, як Росія вторглася в Україну, але у 2023 році значення безпеки регіону лише зростатиме. Як друга за величиною військова сила Альянсу та країна, яка контролює єдиний шлях у Чорне море та вихід із нього, Туреччина відіграє ключову роль у забезпеченні стабільності та безпеки регіону.
У 2022 році з’явилися ознаки того, що Анкара готова використати свої зв’язки як з Україною, так і з Росією, щоб просувати прямі мирні переговори між двома сторонами. Турецькі безпілотники Bayraktar відіграли важливу роль у захисті України,також Туреччина використала свої давні відносини з Росією, щоб разом із ООН сприяти укладенню угоди з Москвою та Києвом, яка розблокувала експорт українського зерна та знизила ризик глобальної продовольчої кризи. Ймовірно, Туреччина продовжуватиме брати участь у врегулюванні війни в 2023 році й може стати гарантом безпеки та регіональною противагою Росії. Турецькі газові видобутки в Чорному морі також можуть зміцнити регіональну енергетичну безпеку та диверсифікувати постачання енергії.
Чи стане світ кращим за 10 років?
Точної відповіді на це питання не знає ніхто. Однак одне можна констатувати з впевненістю – світ буде зовсім іншим. Період стабільності й певної непохитності минув. Світ поринає у зону турбулентності. Подій, що впливають глобально на всю планету стає все більше. Пандемії, економічні кризи, кліматичні проблеми, загрози світових війн – кожен день несе нові виклики. Перечекати не вийде. Кожен має діяти і займати позицію. Питання, на яке доведеться відповісти кожному – На якому ти боці?
