Автор:
Німецька політика вже давно викликає широкий спектр почуттів: від обурення, занепокоєння і до цілковитого нерозуміння, а подекуди й відчуття якогось мазохізму чи маразму. Інколи здається, що німецькі урядовці сліпі й відірвані від реальності чи, можливо, живуть у якійсь паралельній реальності. Їх ініціативи часто сприймаються як абсолютно неадекватні і не відповідні обставинам.
Проте Німеччина одна з найрозвиненіших економік світу, ключовий гравець у ЄС та не остання країна на міжнародній арені. Тому просто закривати очі на її ініціативи неможливо. Потрібно хоча б спробувати зрозуміти мотивацію її поведінки і причини дій. Для цього доведеться трохи зануритися в психологію.
Набута безпорадність
У психології описано такий феномен як набута безпорадність, коли людина не чинить спротив негативним впливам, відмовляється щось змінювати і, навіть, не прагне вирватися з ворожого оточення, коли з’являється така можливість. Така поведінка супроводжуєтся втратою контролю над своїми діями та втратою відчуття свободи. Дослідженням цього явища займався американський психолог Мартін Селігман у 60-70х роках ХХ століття, а пізніше й багато інших дослідників.
Не буду вдаватися в подробиці пояснень складних механізмів цього явища, зазначу лише кілька ключових моментів. По-перше, до такої поведінки приводить травматичний досвід, тобто це одна з можливих форм поведінки при пост-травматичному розладі, також вона часто супроводжується депресією чи пригніченим станом. По-друге, навіть після “одужання” звичка до безпорадності залишається надовго і може спонтанно виникати в різних ситуаціях, іншими словами – у критичних ситуаціях ви знову можете повертатися до такого стану.
Оскільки набута безпорадність має під собою доволі серйозну нейробілогічну основу (безпорадність “відбувається” у таких древніх зонах мозку як мигдалеподібне тіло, яке є частиною лімбічної системи та безпосередньо пов’язана з виробленням серотоніну, як регулятора навчання, пам’яті, настрою тощо), яка досі ще погано вивчена, то ліків від безпорадності поки що не винайшли. Тому долати безпорадність доводиться тривалими та цілеспрямованими діями, що повертають радість життя та свободу.
Німецька пастка
А тепер екстраполюйте такий стан на масштаби цілої країни і ви отримаєте сучасну Німеччину.
Внаслідок подій ХХ століття Німеччина опинилася у своєрідній пастці. З одного боку, у неї є потенціал бути лідером і великою країною, а, з другого боку, спроби стати величними призводять до катастрофічних наслідків.
Досвід двох світових війн призвів до розвитку набутої безпорадності Німеччини. Довготривале перебування під “опікою” інших країн та минулі невдачі паралізують волю до нових спроб набуття самостійності. Надто довго хтось вирішував замість німців яку політику провадити і які рішення приймати.
Десятиріччя розділеної країни, коли німецька правосуб’єктність була поділена між США та СРСР, а потім нова об’єднана Німеччина, яка коливалася між впливами США та ЄС, призвели до звички підкорятися чиїйсь політиці. Набута безпорадність штовхає в постійні залежні відносини – замість здобуття власної правосуб’єктності Німеччина в черговий раз потрапляє у нові залежності.
Після падіння Берлінської стіни Німеччина була найбільш проамериканською країною Європи, більше того безпека Німеччини знаходилася в руках США. Економічний успіх, який в багато в чому став можливим завдяки американській підтримці не призвів до успіху політичного. Вітрина економічного процвітання приховувала політичну безпорадність.
Так, Німеччина незалежна країна, з демократично обраним керівництвом, з незалежними інститутами владами. Але німецька безпорадність знаходиться в голові німців. Покоління німців виховані з відчуттям спокути за провини минулого і панічним страхом перед будь-яким натяком на домінування та велич, так ніби це автоматично зробить з них злочинців.
Французький маневр
Ви скажете, що за правління канцлерки Ангели Меркель Німеччина стала дуже впливовою та вирішувала долю Європи і не лише. Але все трохи не так, як виглядає на перший погляд.
Франція постійно намагається бути лідером об’єднаної Європи і брати на себе вирішення ключових питань. Як писав у своїй “Шахівниці” Збігнєв Бжезінський: “французьке політичне лідерство зручно примостилося на німецькому економічному динамізмі”.
Однак сама Німеччина завжди розуміла французьку слабкість і тому балансувала у стосунках з Францією. “Мама Ангела” давала можливість французьким “хлопчикам” відчувати себе лідерами, проте не віддавала їм всю повноту влади і перехоплювала ініціативу.
Так, історично добрі стосунки Франції та Росії, французьке керівництво намагається використувати як противагу американському впливу. Ще в далекому 1996 році міністр закордонних справ Франції відкрито заявив про те, що “коли Франція хоче відігравати міжнародну роль, необхідно використати існування сильної Росії, допомігши їй утвердитися як великій потузі”, і заохотив російського міністра закордонних справ віддячитися й заявити, що “з усіх світових лідерів саме французькі – найближчі до конструктивного ставлення у стосунках з Росією” (Le Nouvel Observateur, 12 серпня 1996 p.)
Наслідки такого схиляння перед Росією ми бачимо і в сьогоднішніх спробах Е. Макрона брати на себе роль перемовника у війні Росії та України. Проте його багатогодинні телефонні розмови з Путіним більше тішать Его самого Макрона і додають ваги в його власних очах, ніж дають якісь результати для завершення війни.
Російська “дружба”
Але й тут Німеччина обійшла Францію. По факту саме Німеччина є найбільшим “другом” Росії в Європі. За словами відомого німецького журналіста та документаліста Франка Зірена Німеччина та Європа повинні правильно розставляти пріоритети:
“Але найголовніше – це те, що ми повинні об’єднати зусилля з Росією, щоб зайняти сильніші позиції.”
Так, як А. Меркель спілкувалася з Путіним, французам і не снилося. Але це не були стосунки рівних. Росія “дружила” з Німеччиною не тому що вона така хороша, а тому що вона залежна від Росії. Улюблений формат російських стосунків – домінантно-аб’юзивні. Російський зашморг все сильніше затягувався на шиї Німеччини, чому сприяло сильне почуття провини та намагання спокути за минулі війни, чим і користувалися росіяни.
Нинішній канцлер Олаф Шольц продовжує ту саму політику відносно Росії, бо це не просто в інтересах Німеччини, причини в менталітеті набутої безпорадності. Німеччина дуже важко позбувається залежності від російських енергоносіїв, а ще складніше від російських грошей у кишенях своїх політиків та топ-менеджерів. Про видужання від проросійського наративу в пересічних німців взагалі не йдеться. Це ми відчуваємо на підтримці України у війні.
Результати опитування DeutschlandTrend телеканалу ARD свідчать про те, що серед громадян Німеччини не спостерігається підтримки збільшення військової допомоги Україні. Так, 41% висловив думку, що допомога від Німеччини вже є достатньою. 30% респондентів вважають, що вона надмірна, а 21% – що її, навпаки, бракує.
Німці не дають нам зброю тому, що не хочуть щоб німецькі танки воювали з російськими знову. Що це як не свідчення глибокої психологічної травми, яку німці не подолали й досі? Їхній страх перед повторенням минулого засліплює картину сьогодення та краде майбутнє. Німеччина пройшла через Нюрнберзький трибунал й визнала свої злочини перед світом, за які несе спокуту. Але Москва не сіла на лаву підсудних у 1945 році за свої злочини, тому продовжила їх чинити. Непокаране зло зростає. Росія сьогодні є тим злом, проти якого слід виступати всьому світу.
Німеччина все ніяк не може зайняти вірну сторону. Так від залежності не вилікуватися. Потрібно нарешті визначитися – на чиєму вона боці? Бо хочеться і щоб вівці цілі були, і щоб вовки не були голодні. Але так не буває. Час зайняти позицію.
Схоже, що повільно, але все ж таки Німеччина починає розуміти загрози від Росії. Але біда в тому, що це не стимулює її здобувати власну суб’єктність, натомість вона потрапляє в нову залежність. Можливо, ще більш небезпечну.
Східна залежність
Німеччина знову потрапила в залежність – цього разу східну – від Китаю.
Торгова війна між Китаєм та США може завдати величезної шкоди Європі, перш за все Німеччині. Канцлерка Ангела Меркель поводилася дуже обережно в цьому конфлікті. У Німеччині Меркель має справу з виборцями, які, з одного боку, хочуть отримати вигоду зі світової торгівлі, а з іншого – для них глобалізація завжди залишається трохи підозрілою. У цих рамках вона поставила обережний акцент, який, однак, має все необхідне для того, щоб попасти в книги з історії:
“Час, коли ми могли повністю покладатися на інших, трохи пройшов. Я відчула це за останні кілька днів”.
Так вона сказала наприкінці травня 2017 року після саміту G7 в Італії.
“Ми, європейці, дійсно повинні взяти нашу долю у свої руки”.
Цю визначну заяву вона зробила не в урядовій заяві в Бундестазі, а – це не могло бути більш випадковим – у пивному наметі в Мюнхен-Трудерінге.
Відвернутися від США означає повернутися в бік Китаю?
Експансійна екномічна політика Китаю вже ні для кого не є секретом. У тісні обійми китайських інвестицій потрапляють не лише окремі компанії, але й цілі держави, та, навіть, континенти (що ми зараз бачимо в Африці). Не стала винятком і Німеччина.
Нещодавнє схвалення урядом Німеччини інвестиції китайської компанії Cosco в 24,9% акцій одного з трьох терміналів логістичної фірми HHLA в найбільшому порту ФРН у Гамбурзі є вершиною айсбергу. Китайська інтервенція триває вже не перший рік.
Відносини мовою цифр
Для розуміння процесів, що відбуваються між Китаєм і Німеччиною нам необхідні будуть цифри, як і завжди, коли йдеться про економіку й гроші.
Отже, почнемо із такого загального показника як торговельні партнери, який наочно показує з ким торгує Німеччина:
Ви слушно запитаєте, чому в цій таблиці немає Росії, адже вони друзі. Вона є, але значно нижче в цій таблиці (15 місце в імпорті з $27.38 млрд і 14 в експорті з $32.17, що становить близько 2% за обома показниками).
Як бачимо, Китай є практично найважливішим торговельним партнером Німеччини, що вже є свідченням небезпечної залежності. Зазначу асиметрію цих відносин – для Китаю Німеччина є шостим партнером в балансі як за експортом, так і за імпортом.
Наступні графіки показують тенденцію до поглиблення стосунків між Китаєм та Німеччиною – динаміку зростання експорту та імпорту з часів приходу до влади Ангели Меркель (2005).
Експорт з Німеччини до Китаю:
Імпорт з Китаю до Німеччини:
Загальна картина відносин виглядає наступним чином:
А тепер давайте подивимося що саме країни продають одна одній і які тенденції проглядаються.
Китай продає Німеччині комунікаційне обладнання та електроніку, комп’ютерне обладнання, споживчу електроніку, текстильну продукцію (від готового одягу до матеріалів для виробництва), а також металопродукцію, освітлювальні прилади, хімічну продукцію, у тому числі й медикаменти. Частка сировини зовсім невелика, Китай продає продукти з високою доданою вартістю.
Основним товаром, який Німеччина продає в Китаї, є славнозвісний автопром – якісні німецькі автомобілі подобаються китайцям. Логічно, що продають і запчастини до авто. Також експортуються літаки, гелікоптери, водний та вантажний транспорт, запчастини та комплектуючі до них. Китай закуповує медикаменти, медичне обладнання, реагенти та розхідні матеріали для фармакології та хімії, а також високоточне вимірювальне обладнання. Тобто високотехнологічну продукцію, яку поки що сам не виробляє.
Новий лідер
І ось це “поки що” є ключовим.
Лідерство німецького автопрому вже давно під загрозою. Китайці не просто копіюють найкращі західні аналоги, вони дуже швидко вчаться розробляти своє на основі здобутого досвіду. Частка німецьких авто на китайському ринку зменшується. Не здивуюся, що за 10 років Китай буде продавати в Німеччину більше автомобілів, ніж зараз купує німецьких. Особливо з огляду на перехід на електромобілі, з виробництвом яких Німеччина явно відстає і втрачає лідерські позиції у світовому автопромі.
Те саме відбувається й з іншими високотехнологічними галузями. Уже сьогодні Китай перетворються з дешевої фабрики ширвжитку на сучасний роботизований завод і лабораторію світу. Кількість науково-дослідних центрів та специфічне (в багатьох випадках вкрай ліберальне до етичних норм) законодавство перетворює Китай на світовий центр виробництва медичної, хімічної, біологічної продукції.
Так само Китай прагне стати лідером і в нових для себе наукоємних та високотехнологічних сферах. З цим пов’язане налагодження партнерства з такими країнами як Німеччина. Китайці вчаться у німців. Вони створюють спільні підприємства, навчаються, запозичують технології, а потім відкривають власні компанії, які вже потім конкурують з тими ж німецькими компаніями. Також є розповсюдженою така хижацька тактика, як інвестування у німецькі компанії, отримання доступу до їх технологій, патентів та ліцензій, а потім перенесення виробництва у Китай, або ж просто ліквідація німецької компанії й подальше відкриття її аналога, але вже повністю китайського.
Такий канібалізм є частиною агресивної економічної політики Китаю.
Наведу один з таких прикладів. Колись Німеччина славилася своїми стандартами безпеки ядерної енергетики. Проте під тиском екоактивістів Німеччина закриває свої АЕС і таким чином перестає бути гравцем на цьому ринку. Натомість Китай активно розвивається у цій сфері. Перші реактори ІІІ покоління (повністю розроблені китайцями), побудовано в південно-східному місті Фуцин, введено в експлуатацію вже у 2020-22. В усьому світі значна кількість нових АЕС будується спільно з китайцями. Їхні компанії пропонують краще співвідношення ціни та якості, зокрема вигідне фінансування.
“Це буде та ж історія, що й у випадку із сонячною енергією, – говорить Фатіх Біроль, виконавчий директор Міжнародного енергетичного агентства ОЕСР. – Китай збирає все більше та більше досвіду й тепер може експортувати свої технології за низькою ціною”.
Китай буде чинити тиск на традиційних експортерів, як-от США, Японія, Корея та Франція. Поки Німеччина згортає атомну енергетику на національному рівні, скоро всюди будуть китайські атомні електростанції, які, найімовірніше, не такі безпечні, як закриті в Німеччині. Тому вихід Німеччини з атомної енергетики є пірровою перемогою з глобальної точки зору. Тепер у канцлерки є шанс увійти в індустріальну історію як та, що скасувала найбезпечніші атомні електростанції у світі й таким чином відмовилася від контролю Заходу над ризикованою технологією. Меркель сподівалася, що зможе подати хороший приклад, щоб ініціювати тенденцію до використання інших форм енергії. Але Китай перехитрив її.
Ще один ринок, на якому раніше домінували німці, захоплює Китай, який уже є лідером, коли мова заходить про найшвидші способи транспортування людей і товарів по суші. Останнє покоління високошвидкісних потягів працює з вересня 2017 і називається Fuxing, що означає “оновлення” або “відродження”. Вони долають 1300-кілометровий маршрут між Пекіном та Шанхаєм за 4,5 години. Для порівняння: у Німеччині проїзд ICE за маршрутом Гамбург – Мюнхен, приблизно на половину відстані, займає шість годин.
У цей час близько двох третин високошвидкісних рейок, прокладених по всьому світу, знаходиться в Китаї. Немає кращого аргументу для продажу китайських поїздів і рейок за кордон. Нові поїзди Fuxing стануть новим хітом експорту. Вже підписано контракт з Індонезією. Китайці не тільки будують потяги, але й прокладають рейки між столицею Джакартою та четвертим за величиною містом країни Бандунгом. З 2019 р. час у дорозі буде скорочений із нинішніх трьох годин до 40 хвилин.
Високошвидкісні потяги завжди були надбанням європейців та японців. Як китайська залізнична технологія могла так швидко стати сильною? Однією з причин цього є багаторічна співпраця з іноземними компаніями. Німецькі, французькі та японські компанії отримали доступ на китайський ринок – в обмін на технології. Приблизно десять років по тому це окупається для китайців.
Сьогодні в Китаї більше не ходять німецькі поїзди. Проблеми виникають навіть у німецьких постачальників, як-от Knorr-Bremse AG із Мюнхена. Провідний світовий виробник гальмівних систем для рейкового та комерційного транспорту вже давно поставляє товари в Китай. Були створені спільні підприємства з кількома тисячами співробітників, а гальмівні системи вироблялися в Китаї з використанням німецьких ноу-хау. Системи кондиціонування повітря та дверні системи Knorr-Bremse також були встановлені в китайських високошвидкісних поїздах. Однак з останнім поколінням у Мюнхена більше не було шансів. “Наші гальма навіть не були перевірені для сертифікації, – скаржиться Клаус Деллер, генеральний директор Knorr-Bremse. – Ми передали технології, і Китай виграв”.
Контракт був укладений із китайською компанією, яка колись була партнером Knorr-Bremse. Для посла Німеччини Міхаеля Клаусса це хороший приклад того, як Китай усе ще ізолює себе:
“Неодноразово заявлялося, що Китай дійсно швидко відкриється. Фактично ж протекціонізм у деяких галузях навіть посилився”.
Ситуація для колишніх залізничників із Німеччини та Франції стала настільки загрозливою, що два непримиренні конкуренти – Siemens і Alstom – спробували об’єднатися у 2017. Проте Єврокомісія заблокували це злиття, як загрозливе для ринку ЄС. Але навіть разом із 15 млрд євро продажів і 62 тисячами співробітників вони були б лише другим за величиною виробником після китайської групи CRRC, яка у два рази більше.
Китайці неймовірно швидко розвиваються на міжнародному рівні, тож якщо не вживати ніяких запобіжних заходів, то вони витіснять старих лідерів з їх традиційних галузей вже незабаром, як ми бачимо це вже сьогодні з німецькими виробниками.
Шольц у Пекіні
Нещодавній візит канцлера Олафа Шольца до Пекіну викликав занепокоєння не лише в самій Німеччині, але й в Європі та світі загалом. Він став першим західним лідером, який відвідав Пекін після пандемії, і першим, хто зустрівся з президентом Сі після того, як він посилив свою владу на Національному з’їзді Комуністичної партії минулого місяця. Шольц, як і його попередниця Ангела Меркель, стверджує, що глобальні проблеми можна вирішити лише через співпрацю з Китаєм.
Вторгнення Росії в Україну яскраво продемонструвало небезпеку економічної залежності (у випадку Німеччини від російського викопного палива) від автократії, керованої агресивною ідеологією. Новий консенсус у європейських столицях полягає в тому, що Європа повинна переглянути свої ділові зв’язки з Китаєм. Багато німців це теж приймають.
Анналена Бербок, міністр закордонних справ зробила заяву з приводу візиту канцлера:
“Китайська політична система значно змінилася за останні роки, і тому наша політика щодо Китаю також має змінитися, однак, дехто не хоче відкривати очі на нову реальність.”
Німеччина покладається на Китай в імпорті сонячних панелей, комп’ютерних мікросхем, рідкоземельних елементів та інших важливих мінералів. Китайсько-німецька торгівля також підтримує понад 1 мільйон робочих місць у Німеччині безпосередньо; мільйони інших опосередковано пов’язані з ним.
Згідно з приблизними підрахунками The Economist, із десяти найдорожчих компаній Німеччини, зареєстрованих на біржі, дев’ять отримують принаймні одну десяту своїх доходів у Китаї. У 2021 році два з п’яти автомобілів, проданих Volkswagen Group у всьому світі, були куплені китайськими автомобілістами. За даними дослідницької компанії Rhodium Group, на чотири компанії – три автовиробники, bmw, Mercedes-Benz і Volkswagen, а також хімічний гігант basf – припадає третина всіх інвестицій ЄС у Китаї за останні чотири роки. А кількість німецьких компаній подвоюється: у першій половині цього року німецькі компанії інвестували в Китай 10 мільярдів євро, більше, ніж будь-коли раніше. basf зараз інвестує 10 мільярдів доларів у свою діяльність у Китаї.
І ось пан Шольц вирішив проігнорувати попередження шести своїх міністрів, а також керівників внутрішньої та зовнішньої розвідок, і дозволив Cosco, китайській державній судноплавній компанії, купити частку в одному з чотирьох контейнерних терміналів у порту Гамбурга. Як і його попередниця Ангела Меркель, він також відмовився стати на чийсь бік у дебатах щодо того, чи слід дозволити Huawei, китайському телекомунікаційному гіганту, брати участь у торгах на контракти на будівництво мереж 5g у Німеччині. Можливо це стало наслідком погроз китайського посла в Німеччині в 2019 “наслідками” для німецьких автовиробників, якщо Huawei буде виключено з аукціонів.
Поки США та інші європейські країни намагаються обмежити свою залежність від Китаю та захищають свої інтереси, Німеччина, навпаки, йде “повним ходом у неправильному напрямку”, як висловився Юрген Маттес з аналітичного центру Німецького економічного інституту.
Від поїздки у Пекін зовсім не в захваті навіть ті, хто був у цій делегації. Пан Щольц взяв із собою 12 генеральних директорів німецьких промислових гігантів, у тому числі босів фармацевтичної компанії Merck, інженерного гіганта Siemens і найбільшого в Європі автовиробника Volkswagen. Так, Мартін Брудермюллер, виконавчий директор basf, який був з паном Шольцом у Пекіні минулого тижня, поскаржився на “кришування Китаю” Німеччиною. Після таких заяв говорити про успіх візиту якось складно. Можливо, саме тому результати поїздки були більш декларативними, ніж мали реальні наслідки. Ми вкотре почули заяви при відкритість інвестицій та підтримку економічних відносин на рівних, але при цьому Китай висловив бажання посилити співпрацю з Німеччиною.
Невиліковна хвороба?
Повертаючись до набутої безпорадності Німеччини постає питання – чи вчиться Німеччина на уроках минулого? Чи вона здатна повернути собі волю до свободи?
Поки що ми бачимо як вона постійно наступає на ті самі граблі. Звільнившись від одного домінатора (Росії з її енергетичною голкою), падає в обійми другого – китайського, який може виявитися ще більш небезпечним.
Поки ми чуємо поодинокі голоси невдоволення та спроби серед деяких політиків протидіяти такій токсичній політиці – це і Анналена Бербок, міністр закордонних справ, і міністр економіки Роберт Габек, який наголошує, що Німеччина повинна уникати китайських інвестицій у критичну інфраструктуру.
Громадська думка в Німеччині ще значно повільніша. Поки німці продовжують співчувати хорошим росіянам та вважати, що не все так однозначно у російсько-українській війні та обговорюють необхідність перегляду санкцій стосовно Росії, Китай запускає свої руки в німецьку економіку. Боюся, що коли пересічний німець зрозуміє, що трапилося буде надто пізно – Китай буде всюди.
Тож німцям можна лише порадити швидше одужувати від своєї тривалої безпорадної хвороби. Історичний досвід зґвалтованої Німеччини дає нам жорстокий урок: мовчання породжує ще більше зло. Тоді вони промовчали, а сьогодні німці, так само мовчки потурають росіянам, своїм колишнім ґвалтівникам. Сьогодні вони закривають очі на китайську експансію, а завтра Німеччина може стати провінцією Китаю в Європі. Час вже прозрівати і діяти.
