Автор:
Світ зіткнувся з ядерною небезпекою, небаченою з часів холодної війни – така думка панує серед провідних світових політиків та експертів. Світ змінюється настільки стрімко, що міжнародні структури та старі конструкції не встигають реагувати. Безпекова архітектура потребує термінових змін. Особливо ядерна. Протягом 1-26 серпня 2022 року в Нью-Йорку проходить X оглядова конференція з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Що принесе ця зустріч – чи буде домовлено про нову угоду чи нам всім слід готуватися до ядерної осені та кінця світу?
Останніми днями світові медіа перебувають в стані очікування “нового початку ІІІ Світової війни”. Увага стрибає від Тайваню до Косово, знову до Тайваню, а тут ще й давнього терориста в уже призабутому Афганістані ліквідували.
Але головні події розгортаються не там. Справжній фокус уваги необхідно перевести в ці дні на Нью-Йорк. Бо, схоже, що ми всі плутаємо причини і наслідки, мету і засоби.
Давайте піднімемося на рівень так званого helicopter view і поглянемо на ситуацію з більш глобальної перспективи. Те, що зараз відбувається у світі – це підвищення градусу напруги між ядерними державами. Його прояви ми бачимо у всіх цих інцидентах та грі м’язами членів ядерного клубу – азійське турне Пелосі, китайські навчання поблизу Тайваня, посилення контролю за продажем іранської та російської нафти, ізраїльські “вилазки” на іранські заводи. Весь цей ряд подій пов’язані однією причиною – ядерний договір.
Протягом 1-26 серпня 2022 року в Нью-Йорку проходить X оглядова конференція з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ). Договір було започатковано 1968 року терміном на 25 років, а потім вирішено пролонгувати його та з цієї метою кожні 5 років скликати спеціальну конференцію. Остання проходила 2015 року. Наступна мала відбутися 2020, але її було перенесено через пандемію. І ось, нарешті Х конференція розпочалася.
Чому вона така важлива?
Чинний Договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) викликає багато запитань. На думку багатьох експертів, він втратив свою актуальність та не відповідає нинішньому стану справ, крім того, він не дуже добре виконує своє основне завдання – нерозповсюдження ядерної зброї. Але він єдиний документ, який регулює це питання в принципі. Інших альтернатив не існує. Саме тому піднімається питання його перегляду та доповнення.
Рівень напруги в світі останні роки лише зростає, загроза нової ядерної війни зараз, як ніколи, реальна. Десятиріччями окремі країни вели свою розробку ядерної зброї і небезпеку вбачали саме в них (Іран, Північна Корея, Ізраїль), проте реальний ядерний апокаліпсис може спричинити саме Росія. Її відвертий ядерний шантаж всього світу з огляду на вторгнення в Україну та розхитування конфліктів по всьому світу (Балкани, Близькій Схід, Середня Азія, Кавказ) в поєднанні з явною безкомпромісністю в досягенні своїх цілей несуть справжню небезпеку.
Як ведеться у великих гравців, і Путін як вправний шулер особливо полюбляє такий підхід, напередодні великих перемовин сторони піднімають ставки та підвищують вагу своїх переговорних позицій. З такого ракурсу, події останніх місяців набувають іншого забарвлення. Напередодні Конференції всі серйозні гравці хочуть домогтися найбільш вигідних для себе змін у ДНЯЗ, тому йдуть на безпрецидентні заходи з нагнітання обстановки. Розглядяти нинішні події варто саме з такої позиції.
Ядерної війни поки що не буде – це добра новина. Але є й погана – зміни у Договорі зріють і легкими вони не будуть.
Напередодні Х конфренції колишній Генсек ООН Пан Ґі Мун написав статтю для авторитетного видання Foreign Policy Magazine, в якій висловлює свої побоювання стосовно ядерної безпеки в світі.
“Вторгнення президента Росії Володимира Путіна в Україну та його погрози застосувати ядерну зброю проти будь-якої країни, яка може втрутитися, означають, що ризик ядерного спустошення є вищим, ніж будь-коли після закінчення холодної війни.”
Пан Ґі Мун відверто звинувачує клуб ядерних держав у невиконанні своїх зобов’язань щодо роззброєння. На початку 2022 року з’явився рідкісний проблиск надії, коли всі країни “П’ятірки” (Китай, Франція, Росія, Сполучене Королівство та Сполучені Штати) нарешті підтвердили сентенцію колишнього президента США Рональда Рейгана та колишнього радянського лідера Михайла Горбачова про те, що “ядерну війну неможливо виграти і її ніколи не можна вести”. Але лише через кілька тижнів російські війська вторглися в Україну, і Путін почав погрожувати ядерним попелом НАТО. Наприкінці лютого він переводить російські ядерні сили в стан “особливої готовності”. Тим часом Китай – єдина країна “П’ятірки” із політикою “незастосування першими”, схоже, нарощує свій ядерний арсенал, а минулого року Сполучене Королівство публічно оголосило про свій намір збільшити кількість своїх ядерних боєголовок.
Пан Ґі Мун вважає, що однією з причин, чому нинішній момент є таким небезпечним, це те, що через поєднання недбалості, нерозсудливості та пихи більшість архітектури міжнародного контролю над озброєннями було зруйновано або відкинуто за останні роки.
Це безпосердній камінь в город Дональда Трампа, який вийшов з ядерної угоди з Іраном та не хотів продовжувати договір про скорочення стратегічних озброєнь (або СНО) між США та Росією.
1 серпня Президент США Джо Байден висловив готовність укласти з Росією новий договір про контроль над ядерною зброєю замість нинішнього про стратегічні наступальні озброєння (СНО-3), дія якого завершується у 2026 році. У своїй заяві напередодні Х оглядової конференції ДНЯЗ він сказав:
“Сьогодні моя адміністрація готова оперативно провести переговори щодо нової системи контролю над озброєннями, яка замінить договір СНО-3 після завершення терміну його дії у 2026 році”, проте підкрислив, що “для переговорів потрібен добросовісний партнер, а жорстока та неспровокована агресія Росії в Україні порушила мир у Європі та є нападом на фундаментальні принципи міжнародного порядку”.
Варто відміти одну цікаву деталь. Раніше обговорення проходило у двосторонньому форматі – США та Росія. Дві супердержави говорили на рівних про питання світової важливості. Такий формат ідеально влаштовував Росію, бо підтверджував її статус. Однак Байден пропонує змінити його і ввести в процес Китай, тим самим понизивши статус Росії та одночасно демонструючи хто тут тепер “великий гравець” за столом.
“У цьому контексті Росія повинна продемонструвати, що вона готова відновити роботу з контролю над ядерними озброєннями зі Сполученими Штатами. Китай також несе відповідальність як ядерна держава ДНЯЗ і постійний член Ради Безпеки ООН за участь у переговорах, які зменшать ризик прорахунків і вирішать дестабілізуючу військову динаміку”, – вважає Байден.
Символічну відповідь Байдену надіслав Путін у своєму привітанні до учасників тої ж таки Х конференції ДНЯЗ: “Виходимо з того, що в ядерній війні не може бути переможців і вона ніколи не повинна бути розв’язана”.
Звучить обнадійливо і повертає віру в адекватність російського президента, але ж ми добре знаємо, що слова росіян нічого не варті, й на ділі вони продовжують свою жорстоку діяльність.
Чому перемовини між США та Росією по ядерній зброї важливі?
Росія і США разом володіють понад 90% усієї ядерної зброї. Інші сім ядерних держав або розробляють, або розгортають нові системи зброї, або оголосили про свій намір зробити це. Китай перебуває в процесі суттєвого розширення свого арсеналу ядерної зброї, що підтверджують супутникові зображення будівництв понад 300 нових ракетних шахт.
Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО-3) був підписаний між США і Росією у 2011 році на десятирічний термін. Він обмежує стратегічні носії та ядерні боєголовки РФ і США до 700 і 1550 відповідно. Наразі це останній договір у сфері контролю над озброєннями, який діє між РФ і США. Він життєво необхідний для підтримки балансу сил у світі. Тому, можлива причина, по якій держсекретар США Ентоні Блінкен відмовляється визнавати Росію державою-спонсором тероризму саме переговорний процес у рамках підготовки нової редакції договору про стратегічні наступальні озброєння. Такий крок може зруйнувати перемовини та перевести Світову гібридну війну в статус першої і останньої ядерної війни на Землі. Ризики надто високі, тож держдеп провадить обережну політику.
Для розуміння картини давайте подивимося на цифри. Стокгольмський міжнародний інститут дослідження проблем миру (SIPRI) у своєму останньому звіті від 13 червня 2022 року наводить такі дані:
- Із загального запасу приблизно 12 705 боєголовок на початок 2022 року близько 9440 були на військових складах для потенційного використання. З них, за оцінками експертів, 3732 боєголовки були розгорнуті разом із ракетами та літаками, а близько 2000, майже всі з яких належали Росії чи США, перебували в стані високої оперативної готовності.
- Велике занепокоєння викликає Північна Корея. За попередніми оцінками вона зібрала до 20 боєголовок і має достатньо розщепленого матеріалу для 45–55 боєголовок. Немає загальнодоступних доказів того, що Північна Корея виготовила діючу ядерну боєголовку для доставки міжконтинентальною балістичною ракетою, але вона може мати невелику кількість боєголовок для балістичних ракет середньої дальності, що додає напруги у Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
Протягом 2021 року ядерні постійні члени (“П’ятірка”) Ради Безпеки ООН – Китай, Франція, Росія, Великобританія та США – працювали над спільною заявою, яку вони оприлюднили 3 січня 2022 року, підтверджуючи, що “ядерна війна не може бути виграною і ніколи не повинна початися”. Вони також підтвердили свою прихильність дотриманню угод і зобов’язань щодо нерозповсюдження, роззброєння та контролю над озброєннями, а також своїх зобов’язань згідно з Договором про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року та досягнення мети створення світу без ядерної зброї.
Незважаючи на це, усі члени “П’ятірки” продовжують розширювати або модернізувати свої ядерні арсенали та, схоже, посилюють роль ядерної зброї у своїх військових стратегіях. Росія навіть відкрито погрожувала можливим застосуванням ядерної зброї в контексті війни в Україні. Двосторонні російсько-американські переговори щодо стратегічної стабільності зайшли в глухий кут через війну, і жодна з інших ядерних держав не веде переговорів щодо контролю над озброєннями.
Директор SIPRI Ден Сміт підсумовує свій звіт невтішним прогнозом:
“Хоча минулого року були досягнуті значні успіхи як у контролі над ядерними озброєннями, так і в ядерному роззброєнні, зараз ризик застосування ядерної зброї здається вищим, ніж будь-коли з часів розпалу холодної війни”.
Аналогічну заяву зробив і нинішній Генсек ООН Антоніу Гутерреш, він заявив, що світ зіткнувся з ядерною небезпекою, небаченою з часів холодної війни. “Поки що нам надзвичайно щастило. Але удача – це не стратегія. Це також не захист від геополітичної напруженості, яка переростає в ядерний конфлікт” – сказав Гутерреш на переговорах у Нью-Йорку.
Незважаючи на обережну поведінку Ентоні Блінкена, на конференції щодо перегляду Договору про нерозповсюдження ядерної зброї сьогодні він все ж розкритикував Росію за ядерний шантаж, до якого Кремль вдається під час повномасштабної війни проти України.
“Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну і вдається до безвідповідальних, небезпечних погроз ядерною кнопкою – її президент попередив, що ті, хто підтримує захист України, цитую, “ризикує отримати наслідки…яких ви не бачили ніколи раніше в своїй історії”.
Він наголосив, що агресія РФ проти України є кричущим порушенням міжнародного права і заснованого на правилах глобального порядку, який всі намагаються зберігати.
“Та ще більш критично – і це напряму пов’язано з темою, яка нас зібрала на цій конференції – що ці дії також суперечать гарантіям, які вона (РФ) надала Україні у 1994 році за так званим Будапештським меморандумом, гарантії поваги до суверенітету і незалежності України, які зіграли важливу роль у тому, щоб Україна наважилася віддати свій ядерний арсенал, успадкований після розпаду СРСР… Який сигнал це посилає будь-якій країні світу – усі можуть задуматись, що їм необхідно мати ядерну зброю, щоб захищатися і уникнути агресії проти свого суверенітету і незалежності?”
Також Держсекретар зауважив, що під контролем російських окупаційних військ залишається найбільша у Європі Запорізька АЕС.
З цього приводу сьогодні на конференції висловився заступник глави МЗС України Микола Точицький, який у своєму виступі закликав ООН докласти зусиль, щоб закрити небо над ядерними об’єктами в Україні.
“Уперше в історії цивільні ядерні об’єкти були перетворені на військові об’єкти й плацдарми російської армії – на порушення положень Договору про нерозповсюдження ядерної зброї щодо мирного використання атомної енергії”, – вказав представник України.
Він наголосив, що світ ”став свідком того, як виникає в реальності ядерний тероризм”, спонсорований ядерною державою.
Конфренція у Нью-Йорку триває, то ж на нас ще чекають гучні заяви та скандальні коментарі. Але зрозуміло одне, що ми перебуваємо в моменті, який може змінити історію всього людства. Загроза ядерного апокаліпсису нині виглядає не як сюжет фантастичного фільму, а як один з вірогідних сценаріїв розвитку подій. Ситуація більш, ніж просто напружена. Ледве не щотижня з’являється нова “карибська криза” – то Балтійська, то Тайванська.
В такій високонапруженій атмосфері міжнародних стосунків будь-яка фраза чи ненароком кинуте слово, можуть стати приводом натиснути “червону кнопку”. А гонитва медіа за сенсаціями сприяє лише ескалації напруги, а не пошуку рішень. Вистачає “гарячих” голів і в Україні – поки офіційна дипломатія намагається здобути ширшу підтримку, деякі політичні сили всередині держави використовують ситуацію для свого піару, роблячи гучні заяви та лякаючи Росію страшною помстою. Тим самим граючи на руку самій Росії та її інформаціно-диверсійній роботі. Не забуваймо, що війна гібридна і все перетворюється на зброю: слова стріляють не менше куль, а гнів може вбивати не згірше ракет.
Один висновок можна вже точно зробити: світ змінюється настільки стрімко, що міжнародні структури та старі конструкції не встигають реагувати. Безпекова архітектура потребує термінових змін. Й Україна відіграє не останню роль у новому світоустрої. Питання лише в тому чи ми скористаємося таким шансом стрибнути у “вищу лігу” й посісти чільне місце серед провідних держав світу, чи втратимо себе і залишимося лише в історії. Для цього нам необхідно воювати на двох фронтах: з цілком очевидним зовнішнім ворогом – РФ, а також з не таким помітним, проте не менш убивчим внутрішнім ворогом – зрадники всередині країни. Як то кажуть, з такими друзями і ворогів не треба.
