Автор:
Ядерний тероризм з’явився на перших шпальтах міжнародних видань вже з перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року. Спочатку мова йшла про Чорнобильську АЕС – російські війська окупували станцію та територію навколо неї, так звану “зону відчуження”. З Чорнобиля росіяни пішли, але натомість захопили новий ядерний об’єкт – найбільшу в Європі атомну електростанцію в Енергодарі – Запорізьку АЕС. Багато хто з міжнародних аналітиків оцінює такі дії Росії як ядерний тероризм.
Проте, як люблять казати у нас, не все так однозначно. Давайте поглянемо на цю ситуацію в більш широкій перспективі.
Поняття та визначення
Почнемо з основ. Якщо ми говоримо про глобальн загрози, то слід звернутися до визначень міджнародної юридичної практики. Отже, що ж таке ядерний тероризм у міжнародному праві?
Ядерний тероризм – це погроза особою або групою осіб використати ядерну зброю або ж радіоактивні матеріали з наміром спричинити смерть або серйозні тілесні ушкодження, або з наміром завдати істотної шкоди майну чи навколишньому середовищу, або з наміром примусити фізичну чи юридичну особу, міжнародну організацію чи державу вчинити або утриматися від вчинення дії. Саме таке визначення дає Міжнародна конвенція ООН про боротьбу з актами ядерного тероризму 2005 року.
Тут немає жодного слова про захоплення ядерних об’єктів з метою шантажу чи погроз. Та й обмеження суб’єкту злочину виключно особою або групою осіб штучно звужує потенційне коло злочинців. Це визначення явно не відповідає тій реальності, з якою ми зіштовхнулися під час російсько-української війни. Але це саме те визначення, на яке будуть посилатися при кваліфікації дій Росії. Таким чином, росісбкі дипломати можуть апелювати, що вони не є ядерними терористами і їх це не стосується.
Ми вже вкотре бачимо, що діючі норми міжнародного права не відповідають реальності, а міжнародні організації, що мають слідкувати за дотриманням цього права абсолютно імпотентні та неспроможні адекватно реагувати на події. Ні ООН, ні МАГАТЕ – нічого не можуть зробити в ситуації навколо російського ядерного шантажу. Вони посилаються на процедури та норми, які неможливо застосувати в даній ситуації, бо вони не були розраховані на такі події. Простими словами – у них просто немає плану дій в таких обставинах, бо вони ніколи не думали, що таке може трапитися.
В свою чергу, це ставить питання про перегляд глобальних концепцій безпеки та перевизначення понять та норм.
Новий гібридний ядерний тероризм
Час звернутися до альтернативних думок. Ряд дослідників вже давно наполягає на розширенні понняття “ядерний тероризм”.
- По-перше, слід окремо виділити загрози, пов’язані з шантажем та диверсіями на ядерних об’єктах: ядерних реакторах діючих та законсервованих АЕС, науково-дослідних ядерних реакторах, збагачувальних заводах, сховищах ядерних відходів та інших подібних об’єктах.
- По-друге, переглянути коло потенційних суб’єктів ядерного тероризму – відійти від ідеї, що терористи це суто групка фанатиків, а натомість зрозуміти, що тероризм – це і метод ведення міждержавних воєн та терористом може бути ціла держава.
З огляду на зміну формату ведення війн, такий перегляд явища “ядерний тероризм” вже точно назрів. Тим більше після подій 11 вересня, США вже почали переосмислювати концепцію національної безпеки в нових термінах тероризму (“war on terror” – американська доктрина національної безпеки). Залишилося зробити ще один невеликий крок, і до цього вже йде, додати до загроз національної та глобальної безпеки поняття держав-терористів. Тим більше, кандидатів до цього переліку не бракує – Північна Корея, Сирія, Іран та тепер вже Росія.
Отже світ потребує не лише нових безпекових концепцій, але й нових визначень правових норм, які втілюють такі концепції. Як не дивно, але український досвід у цьому плані є доволі прогресивним.
Українське законодавство про ядерний тероризм
Є такий цікавий документ, який називається “Облік та контроль ядерного матеріалу, фізичний захист ядерного матеріалу і ядерних установок. Тлумачний словник українських термінів.” В ньому дається ось таке визначення:
Ядерний тероризм – тероризм, спрямований проти ядерної установки, ядерного матеріалу або з використанням ядерного вибухового пристрою. Ядерні установки – заводи з виробництва ядерного палива, ядерні реактори, які включають критичні та підкритичні збірки; дослідницькі реактори; атомні електростанції; підприємства і установки по збагаченню та переробці палива, а також сховища відпрацьованого палива.
Так, закон України “Про боротьбу з тероризмом” містить дуже вдале формулювання ядерного тероризму як частини комплексного, тобто гібридного характеру нової війни і вносить його як компоненту більш загальної загрози:
технологічний тероризм – кримінальні правопорушення, що вчиняються з терористичною метою із застосуванням ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) та іншої зброї масового ураження або її компонентів, інших шкідливих для здоров’я людей речовин, засобів електромагнітної дії, комп’ютерних систем та комунікаційних мереж, включаючи захоплення, виведення з ладу і руйнування потенційно небезпечних об’єктів, які прямо чи опосередковано створили або загрожують виникненням загрози надзвичайної ситуації внаслідок цих дій та становлять небезпеку для персоналу, населення та довкілля; створюють умови для аварій і катастроф техногенного характеру.
Таке визначення більше відповідає реаліям нашого часу та відображає ту специфічну гібридність сучасної війни – коли на зброю перетворюється все. Тому і тлумачення міжнародного тероризму вітчизняної норми є більш актуальним, ніж міжнародна норма, яка виглядає застарілою:
міжнародний тероризм – здійснювані у світовому чи регіональному масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі за підтримки державних органів окремих держав, з метою досягнення певних цілей суспільно небезпечні насильницькі діяння, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей чи загрозою їх життю і здоров’ю, зруйнуванням чи загрозою зруйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпечення, комунікацій, застосуванням чи загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.
Прогресивним також є і перелік суб’єктів тероризму, українська норма включає: окрему особу – терориста, терористичну групу, терористичну організацію та державу-терориста, тобто державу, яка відкрито, з використанням власних збройних сил, інших збройних формувань, або приховано, з використанням збройних формувань, що діють від імені та (або) в інтересах такої держави, вчиняє терористичні акти, акти міжнародного тероризму.
Схоже, що наш закон таки написаний кров’ю і його варто взяти до уваги міжнародним інституціям при кваліфікації дій Росії та запозичити у нас певні підходи та тлумачення.
Гаразд, з термінами визначилися. За нашими законами те, що робить Росія – це однозначний акт міжнародного тероризму із застосуванням технологій – зокрема ядерний тероризм. Але давайте спробуємо зрозуміти можливі наслідки – чи дійсно все так страшно чи це просто брязкання зброєю і психологічний тиск на нас з метою змусити до певних дій?
Оцінка ядерних аварій
Щоб зрозуміти наскільки все погано потрібні певні критерії оцінки. І такі існують. У 1988 році МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергії) розробила міжнародну шкалу ядерних подій, скорочено INES (International Nuclear Event Scale), яку застосовують для оцінки надзвичайних випадків, пов’язаних з аварійними радіаційними викидами у довкілля на атомних станціях, а пізніше стали застосовувати до всіх установок, пов’язаних з цивільною атомною промисловістю.
Всього таких рівнів небезпеки 8. Від 0 рівня – Подія з відхиленням нижче шкали (з відсутніми значимими наслідками для безпеки) до рівня 7 – Велика аварія з сильними викидами радіоактивних матеріалів та великою шкодою довкіллю та людям. На сьогоднішній день аварій 7-го рівня було лише дві в історії: аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року та аварія на Першій Фукусімській АЕС в Японії в 2011 році.
Сценарій глобальної катастрофи
Якщо оцінювати потенційну загрозу, то на Запорізькій АЕС слід готуватися до наслідків, аналогічних Фукусімі – і за можливим сценарієм подій, і за масштабом наслідків.
Нагадаю, що трапилося тоді. 11 березня 2011 року землетрус та потужне цунамі призвели до зупинки ядерних реакторів – паливо перестало охолоджуватися, що призвело до перегріву та парового вибуху у активній зоні, був зруйнований конфаймент, тобто герметична зона реактора. Радіоактивні речовини потрапили назовні. В Японія причиною було природне лихо, яке ніхто не міг передбачити чи попередити. А ось на ЗАЄС аналогічний сценарій може відбутися через злочинні дії росіян. Це буде свідомий ядерний тероризм.
Це найгірший сценарій, який може призвести до страшної ядерної катастрофи, наслідки якої можуть бути відчутними далеко за межами України. Тому не дивно, що є жорстка реакція європейських політиків.
Так, генсек НАТО Єнс Столтенберг наголосив, що захоплення Запорізької АЕС російськими військами представляє “серйозну загрозу безпеці та безпеці цих об’єктів; підвищує ризик ядерної аварії чи інциденту; та ставить під загрозу населення України, сусідніх країн та міжнародної спільноти”. Він також закликав терміново дозволити інспекцію МАГАТЕ, забезпечити виведення всіх російських сил із території АЕС та створити демілітаризовану зону.
Голова спецкомітету з оборони палати громад Британії Тобіас Еллвуд написав у своєму твіттері, що у разі витоку радіації через атаку РФ на Запорізьку АЕС, НАТО має задіяти статтю 5 свого статуту.
Член палати представників конгресу США Адам Кінзінгер підтримав британця та наголосив, що у разі витоку радіації загинуть люди у країнах НАТО, а отже, статтю 5 буде задіяно автоматично.
Це навіть не обговорюється. Будь-який витік уб’є людей у країнах НАТО. Це автоматично стаття 5.
Сценарій поміркований – локальна аварія
Окрім можливого катастрофічного сценарію зупинки реактора подібно Фукусімі, можливі й інші варіанти. Не такі жахливі в глобальному масштабі, проте не менш серйозні. Мова йдеться про руйнування інфраструктури АЕС та різних допоміжних будівель. Приміром, під час обстрілів ЗАЕС росіяни розбили азотно-кисневу станцію. З одного боку, позбутися такого об’єкта – це катастрофа для станції. З іншого, цей об’єкт не дуже сильно впливає на коректну роботу енергоблоків. Тож, за словами працівника ЗАЕС, який зараз перебуває на станції і дав інтерв’ю ВВС Україна на правах анонімності, росіяни “знають, куди стріляти, щоб було “боляче”, але “не смертельно”. Вони, як вертухаї у СІЗО чи співробітники ФСБ, б’ють так, щоб синців не було, але ти запам’ятав назавжди.”
Також росіяни обстрілюють сховища відпрацьованого палива на території станції – це може призвести щонайменше до локальної аварії, якщо буде забруднена лише територія проммайданчика ЗАЕС. Максимум це може завершитися комунальною аварією в Енергодарі. Чорнобиля не буде, але приємного нічого теж не буде.
Прецеденти та інциденти
Тож, як бачимо, є кілька можливих сценаріїв наслідків на ЗАЕС. Кожен з них є жахливим для України. Проте немає відповіді на питання що ж робити? Які можливі сценарії розв’язання ситуації? Чи є вже якийсь світовий досвід, як діяти в такій ситуації?
Давайте пошукаємо приклади в історії.
За останні десятиріччя ядерні реактори неодноразово опинялися в центрі військових подій.
- 25 березня 1973 року, перед завершенням будівництва, атомну електростанцію Atucha I в Аргентині була тимчасово захоплено силами Народно-революційної армії. Повстанці захопили в заручники охорону та забрали у неї зброю (кулемет та пістолет). Під час втечі вони поранили двох поліцейських. Загалом це був дрібний інцидент, що мав меті не стільки призвести до катастрофи, скільки привернути увагу до своїх вимог.
- А ось під час ірано-іракської війни 30 вересня 1980 року, ВПС Ісламської Республіки Іран здійснили операцію «Опалений меч», яка мала вже серйозні наслідки. Авіаудар по ядерному комплексу Аль-Туваїта в Баасистському Іраку, який стався за 17 кілометрів на південний схід від Багдада, пошкодив майже повний ядерний реактор.
- Пізніше між 1984 і 1987 роками Ірак шість разів бомбардував іранську атомну станцію в Бушері.
- Обмін удрами по ядерних об’єктах відбувся і між Ізраїлем та Іраком. У червні 1981 року в ході операції «Опера» ВПС Ізраїлю нанесли авіаудар, який повністю знищив іракський ядерний дослідницький центр Осірак. А в 1991 році під час ракетних ударів Іраку по Ізраїлю та Саудівській Аравії Ірак запустив ракети «Скад» по ізраїльському ядерному комплексу Дімона.
- В тому ж таки 1991 році під час війни в Перській затоці, ВПС США розбомбили три ядерні реактори та пілотну установку зі збагачення в Іраку.
- Знову ж таки Ізраїль у вересні 2007 року розбомбив сирійський реактор, який будувався в провінції Дейр-ез-Зор.
- Найцікавішим є випадок в Південно-Африканській республіці. 8 січня 1982 року, у 70-ту річницю створення Африканського національного конгресу, Умкхонто ве Сізве (парамілітарне крило АНК) напало на атомну електростанцію Кеберг, коли вона ще будувалася, і заклало всередині неї чотири міни. Збитки від вибухів оцінили в 30 мільйонів доларів США, а введення станції в експлуатацію було відкладено аж на 18 місяців.
Також варто згадати можливі загрози нападу на АЕС на території США, коли під час терактів 11 вересня розглядалась можливість атак на станції, аналогічним атакам на Всесвітній торговий центр та Пентагон – літаки-камікадзе, що врізаються у будівлю станції. На щастя, такого не трапилося. Проте сама вірогідність такого сценарію підштовхнула США до перегляду заходів безпеки на станціях. Зокрема попередження можливих диверсій та саботажів, а також захоплення станцій групою озброєних терористів.
З огляду на події в минулому, фактично дієвих механізмів протидії атакам на ядерні станції немає. А весь попередній досвід вказує нам на безпрецедентність того, що відбуваться на ЗАЕС. Світ ніколи раніше не опинявся в такій ситуації: одна ядерна держава окуповує ядерну станцію іншої держави, шантажує місяцями весь світ та ще й піддає тортурам працівників атомної станції, які відповідають за безпеку та нормальне функціонування АЕС. На звичайний акт ядерного тероризму (як в ПАР чи Аргентині) це не схоже, так само як і на типове ушкодження інфраструктури противника (авіаудари по Іраку, Ірану чи Ізраїлю) в ході військової кампанії також.
Такого висновку дійшли й журналісти The Washington Post:
“Немає жодного прецеденту, щоб діючий атомний енергетичний обʼєкт з паливом опинився в зоні активних бойових дій. Те, що роблять окупанти на ЗАЕС, використовуючи її як щит, по якому Україна не може завдавати ударів, – це “гра з вогнем”,
– підсумовують у публікації.
Постає питання – яка справжня мета Росії? І що може трапитися далі?
Ядерний тероризм як частина гібридної війни
Напрошується версія, що ядерний тероризм Росії спершу в Чорнобилі, а потім і на Запорізькій АЕС слід розглядати як частину більш глобального замислу, мета якого не в аварії на ядерних об’єктах, а щось зовсім інше. АЕС стають інструментом війни – знову та сама weaponization – перетворення на зброю всього така характерна для гібридної війни.
“Чи може Росія продовжувати ескалацію ситуації?”, – ставить риторичне запитання німецьке видання Die Welt. На думку авторів статті, це могло б бути в інтересах Москви, зокрема через страх перед повторенням Чорнобильської катастрофи:
“Страх перед повторенням цієї катастрофи може бути використаний Москвою як інструмент тиску на європейців, які, у свою чергу, будуть тиснути на українців, щоб вони пішли на поступки у війні”,
– зазначає видання.
То які поступки хоче Росія отримати зараз? Найбільш вірогодним є бажання Кремля сісти за стіл перемовин в найближчий час та спробувати отримати щось на зразок Мінська-3. Невдачі на фронті та проблеми з мобілізацією нових сил підштовхують до певного замороження активних військових дій. Хоч Україна ще не здійснила контрнаступу та не звільнила окуповані території, проте такий перебіг подій виглядає дуже реальним в найближчий час – поставки зброї, успішні “хлопки” на складах окупантів та їх воєнних об’єктах викликають реальне занепокоєння росіян. Тож найкриащий варіант буде спробувати заморозити даний стан справ, поки ще можна. Це схоже на сценарій подій попереднього циклу війни – Мінськ-2 2015 року. Зафіксувати стан речей, щоб зібрати сили для наступного кроку. Тим більше такому варіанту підіграє настання холодів, що дасть можливість Росії збільшити тиск на Європу та домогтися свої цілей.
Як вправний жонглер Росія грається різними видами шантажу – то енергетичний, то продовольчий, то ядерний тероризм. Вони вмикають по черзі кожен інструмент, домагаючись необхідних для себе результатів.
Замість висновків
Як далеко вони готові піти? Гадаю, досить далеко. Адже єдине, що може їх зупинити – це сила. Без силової відповіді, вони і далі будуть продовжувати домагатися свого. Лише рішуча та однозначна відповідь силою дасть результат. Адже Росія закінчується там, де їй дають по зубам.
Повертаючись до ситуації навколо ЗАЕС – чи доведуть вони до ядерної катастрофи?
На мою думку, такий варіант малоймовірний, хоч і виключати його повністю не варто. Станція потрібна їм як джерело енергії для Криму та південних окупованих територій. Тож руйнувати її немає сенсу. Але продемонструвати світу, хто тут самий стильный – їм потрібно. Вони хочуть впевнити всіх, що вони можуть забрати все, що їм хочеться і ніхто не зможе їх зупинити. Це поведінка гопника на районі, який віджимає гаманці у всіх погрожуючи ножем. Але він небезпечний лише доти, доки не прийде суворий поліцейський з автоматом і не вдягне йому кайданки на руки.
Чи можуть росіяни піти на крайні заходи? Довести до ядерної катастрофи і піти в атаку, коли ми будемо займатися ліквідацією наслідків вибуху? Дуже, малоймовірно, проте можливо. Ми ж добре знаємо, що людей російське командування не шкодує. А історичні прецеденти подібних операцій вже були. Військові навчання в Оренбурзькій області із застосуванням ядерної зброї 14 вересня 1954 – Тоцькі військові навчання, або ж відомі за кодовою назвою «Сніжок». В ході навчань з повітря була підірвана ядерна бомба РДС-2. Навколо епіцентру вибуху, позначеного білим хрестом, була розставлена бойова техніка: танки, літаки, бронетранспортери. Для запобігання уражень ударною хвилею військам, розташованим на віддалі 5-7,5 км від епіцентру вибуху, було наказано перебувати в укриттях, а далі 7,5 км — у траншеях в положенні сидячи або лежачи.
Заявленою метою операції була військова підготовка для пробиття сильно укріплених оборонних рубежів військового супротивника з використанням ядерної зброї. Керував операцією кривавий маршал СРСР Г. К. Жуков. У навчаннях брали участь 45 тис військових службовців. Половина з них офіційно визнані інвалідами першої та другої групи, у 74,5 % виявлено хвороби серцево-судинної системи, включаючи гіпертонічну хворобу і церебральний атеросклероз, ще у 20,5 % — хвороби органів травлення, у 4,5 % — злоякісні новоутворення і хвороби крові. Під час навчань також постраждало близько 10 тисяч цивільного населення з найближчих населених пунктів. Відомості про навчання засекречені.
Як бачимо, людські жертви не зупинять Росію від безумних кроків. Проте, слід зважати на їх прагматизм. Якщо це не принесе їм якоїсь явної користі, то вони не будуть йти на такі кроки. Поки що, вони не вичерпали всі інші засоби тиску, більш дешеві та дієві. Тому нам варто готуватися не стільки до ядерного вибуху, скільки до чергових інформаційних атак та провокацій більш простих у виконанні.
Ядерний тероризм чудово працює як інструмент залякування, а не як самоціль.
