Автор:
Війна – це не лише про танки, літаки та кораблі. Війна – це комплексне явище, яке включає в себе багато компонентів: економіку, логістику, промисловість, дипломатію.
Але одним з найважливіших компонентів є людський фактор. Адже за всім стоять живі люди, які щодня приймають рішення. Від моделі управління людським ресурсом сильно залежить ефективність дій на фронті.
Спробували подивитися на війну під іншим ракурсом. Російсько-українська війна як протистояння різних моделей управління, де арифметика бойових дій ускладнюється невидимими, але важливими коефіцієнтами.
Одна з причин чому багато провідних світових експертів та аналітиків постійно помиляються у своїх прогнозах стосовно російсько-української війни – це проблема порівняння.
Пам’ятаєте це шкільне висловлювання: “не можна порівнювати червоне і квадратне, бо це різні виміри”? От це саме той випадок.
Всі активно порівнюють кількісні показники: танки РФ проти танків України, літаки проти літаків, кораблі проти кораблів, дивізії проти дивізій. Звичайно, в таких порівняннях Україна виглядає трохи блідо й тому зовсім не дивно, що всі очікували нашої швидкої поразки. Але ми чинимо опір в цій новій гарячі фазі вже більше 100 днів, навіть проводимо контратакувальні дії.
Так чому ж так відбувається?
Раз кількісні показники не пояснюють причини, то доведеться шукати відповіді у якісних характеристиках.
Друга армія світу виявилися вкрай неефективною
Нам приємно тішити себе думкою, що ми тримаємося, тому що ми такі класні, а росіяни такі погані. Але для перемоги цього замало. Потрібно розуміти слабкості противника і вміти їх використовувати на свою користь. Для цього трохи зануримося в теорію управління та прийняття рішень.
Російська армія є зразком строгої ієрархічної структури тісно вплетеною в диктаторську систему державного управління. Це значить, що вона є машиною, з гвинтиків, які беззаперечно виконують волю вождя.
Тобто, це особлива модель управління, де рішення приймається однією особою і спускається по ієрархії вниз до рядового. Жодних сумнівів та заперечень бути не може. Відповідно зворотній зв’язок знизу вгору є викривленим. Вгору йде тільки те, що буде підтверджувати думку верховного, а все суперечливе замовчується. Не забуваймо про фактор страху – сказати неприємну правду начальнику може коштувати підлеглому посади або й життя.
В такій системі керівник, що приймає рішення стає заручником підтверджувального упередження. Наслідком стають помилкові рішення, що не відповідають реальності.
Мистецтво прийняття рішень передбачає критику та сумніви. Без них неможливо знайти оптимальні варіанти. Саме тут криється успіх будь-якого керівника. Вибудувати систему прийняття найкращих рішень для досягнення цілей.
Військова сила – це не лише озброєння, але й люди, які стоять за ним. Якісну характеристику армії забезпечують люди та принципи, за якими вони організовані.
Що ми маємо в Росії
Спадкову прусську твердолобість, помножену на некомпетентність та вкрай низьку мотивацію. Як наслідок, катастрофічні людські втрати під час бойових дій. І кількісна перевага тут не допомагає.
Накази виконуються сліпо та беззаперечно, без огляду на оперативну ситуацію на місцях, бо особисту відповідальність за самоуправство ніхто не візьме і не оскаржить тупий наказ. Сказали взяти Чорнобаївку, то будемо брати. 1, 2, 3, … 10…15 разів. Сказали атакувати з цього боку, то будемо тільки з цього. Перетворимо поле бою на могилу техніки і людей.
Мотивація у вояків у таких умовах відповідно специфічна. Високі ідеї розбудови “русского мира” втовкмачені пропагандою швидко підміняються “відірвусь по повній, поки не вбили – чужі чи свої ж” та “греби все що можеш, поки не здох”. Коли в людини переважають індивідуальні мотиви над мотивами групи, а якщо вони ще й сперечаються між собою, то очікувати результативності не слід. Це ази управління персоналом. Робота з-під палки неякісна та завдає збитків.
Професіоналізм російських військових теж підлягає сумніву. Якщо в системі лояльність та підлабузництво ціниться вище компетентності, то очікувати високого рівня професіоналізму не слід. Без здорової конкуренції її не буде.
Як наслідок, висока смертність, дизертирство, самогубства та зумисні каліцтва в армії, які призводять до такого кадрового голоду, що доводиться вигадувати дуже сумнівні способи поповнення лав.
Просто кілька фактів з російської реальності за останній тиждень:
▪️ За браком офіцерів пропонують призначати лідерами тих, хто здатен керувати в ситуації відсутності офіцерського складу:
“Телеграмма во исполнение указаний заместителя министра обороны начальника главного военного политического управления вооруженных сил России: в целях укрепления управления военнослужащими выполняющими задачи в непосредственном соприкосновении с противником требую командующим назначить военнослужащих в состав боевого актива подразделения обладающих лидерскими качествами и высоким авторитетом способных управлять подразделением при отсутствии в подразделении офицеров, то есть боевой актив на случай отсутствия офицеров (гибель или ранения)”
▪️ У Південному військовому окрузі, у зв’язку з великими втратами серед особового складу, планують відправляти у “спеціальну військову операцію” військовослужбовців-жінок. Так, у 58 загальновійськовій армії (в/ч 47084, Владикавказ) на посади командирів взводів та рот уже призначили жінок-офіцерів, які на даний момент перебувають у пунктах постійної дислокації, але готуються їхати до України виконувати посадові обов’язки.
▪️ Санаторії Міноборони у Підмосков’ї переповнені пораненими російськими військовими. В одному з них після появи заяв керівництва про те, що “ми вас відправимо назад воювати в Україну” – десятки військових порізали собі вени.
Якось не дуже обстановка в другій армії світу.
Натомість давайте поговоримо про переваги України
Мотивація – це те чим ми можемо пишатися і те, що є потужним двигуном нашого спротиву. Ми захищаємо свою землю, свої родини, свій образ життя. Це завжди сильна позиція, яка надихає та гарантує підтримку з боку інших країн. Це однозначно наш великий плюс, який треба цілеспрямовано підживлювати.
Варто зазначити, що з цим ми більш-менш справляємося. Наша пропаганда доволі непогано підтримує бойовий дух: легенди про привидів, поштові марки, меми про ворога виконують свою роль – піднімають бойовий дух. Ворог нам також тут допомагає – всі ці свідчення звірств збільшують нашу ненависть до них, що підживлює мотивацію почуттям помсти та справедливого покарання.
Гнучкість оперативного управління – вона в нас є. Сотні розповідей про військових, які орієнтуються по ситуації на місці та самі приймають рішення про дії, не очікуючи детальних наказів з самої гори. Це надає швидкості та сприяє здоровій конкуренції. Адже дає можливість показати себе та рухатися по службі найбільш талановитим. Так, нам ще далеко до ідеалу та повної прозорості й чесності, але це набагато краще, ніж у ворога – у них за такі ініціативи на місцях потрапляють під трибунал чи “на бутилку”.
Ми швидко вчимося – наші військові на льоту засвоюють премудрощі військової справи. Ми швидко опановуємо нові зразки озброєння, нові тактики та методи. Вигадуємо та вдосконалюємо, цікавимося новим та покращуємо старе.
Здорова критика – у нас можна піддавати сумніву рішення. Це і є демократична цінність. Ми публічно розбираємо кожне владне рішення, критикуємо, обговорюємо, піддаємо сумнівам, розводимо зраду і перемогу. І знаєте, це добре. Бо щоб там не говорили, але з думкою громадськості доводиться рахуватися. Вона дійсно впливає на прийняття рішень.
В якості висновків
Ми – країна вільних людей. І наші військові такі ж вільні люди, хоч і підкоряються наказам.
Тому ми армія вільних, що воює за свою свободу. А вони стадо рабів, яких женуть батогом для втілення волі вождя.
Ми воюємо за своє, вони – за те щоб забрати чуже.
Остаточні висновки ще рано робити, поки війна не виграна, однак, що можна сказати напевне, так це те, що сучасну війну виграють не кількістю, а якістю. І хоч цифри часто не нашому боці, однак за якісними показниками ми точно випереджаємо ворога.