Автор:
Останні дні вся наша увага прикута до Китаю. Вірніше, до візиту китайського лідера Сі Цзіньпіна до Москви. Експерти наввипередки озвучують версії розвитку подій, сценарії таємних домовленостей та плани закінчення війни за китайським посередництвом. Більшість сходиться на думці, що вступ Китаю у гру явно підвищує ставки і може призвести до остаточного оформлення глобального розколу світу на Захід – Схід, демократія – автократія. Вже малюються похмурі картини нового двополярного світу та “нової залізної завіси”.
Песимістичні прогнози, які зовсім не тішать нас, адже Україна опинилася у самому епіцентрі цього глобального протистояння. “Нова залізна завіса” зараз мурується на нашій землі. І саме ми маємо відсунути цей мур до наших східних кордонів, аби не стати розділеною країною з перспективою скотитися у failed state.
Але чи реалістичні ці сценарії нового біполярного світопорядку? Якого світового порядку хоче Китай? Чи співпадає він із російським? Чи Китай нам ворог?
Щоб відповісти на ці запитання пропоную скористатися відомою технікою пошуку причин від батька-засновника Тойоти “5 чому”. Ця проста техніка допомагає виявити причинно-наслідкові зв’язки й докопатися до витоків проблеми. Отже, почнемо з першого чому.
Чому Китай підтримує Росію?
Тому, що йому вигідний виграш Росії.
Саме до такого висновку приходять у своїй статті оглядачі The Wall Street Journal.
“Сі Цзіньпін хоче, щоб Росія завоювала Україну, щоб Китаю було легше здійснити вторгнення на Тайвань. Хоче, щоб Росія загрожувала Європі, щоб відволікати увагу США від Азії. Перемога Києва пішла б на користь безпеці США”.
Експерт із китайсько-російських відносин в Університеті Нового Південного Уельсу в Австралії Алєксандр Корольов схиляється до думки, що:
“Росія потрібна Китаю в контексті відносин із США: Сі Цзіньпін піклується про інтереси та проблеми Китаю в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Його не хвилює Україна та війна. Візит просто показує, що автократи завжди тримаються разом”.
Автори The Wall Street Journal вважають, що перемога України у війні є так само важливою і для США:
“Китай програє, якщо Україна переможе. США можуть придушити амбіції Китаю вже зараз, допомагаючи Україні. Відмова від підтримки підбадьорить тих, хто прагне завдати шкоди інтересам США”.
Це гарний сигнал для нас, адже він говорить про підтримку США у війні, про що свідчать поставки зброї, яка нам вкрай необхідна.
Чому Китаю вигідний виграш Росії?
Тому, що це дає можливість Китаю змінити світовий порядок.
Координатор Білого дому зі стратегічних комунікацій Джон Кірбі на брифінгу прокоментував візит Сі до Москви:
“Росія та Китай зближуються задля можливості “перепрошити” світовий порядок. І один в одному вони бачать корисного друга. Вони, по суті, намагаються використати один одного тут, щоб кинути виклик лідерству США та Заходу – особливо в Європі – але й в усьому світі також.”
Білий дім відкидає заяви Китаю про його неупереджену позицію у війні в Україні після зустрічі президентів Росії Владіміра Путіна і лідера Китаю Сі Цзіньпіна у Москві.
“Вони хочуть змінити правила гри. Ніщо не потішило б їх більше, ніж побачити, як решта світу грає за їхніми правилами, а не за правилами, які є у Статуті ООН”, –
зауважив Кірбі
Тобто Китай хоче змінити світовий порядок, і Росія так само хоче перегляду правил гри. Ось і проста відповідь чому Китай і Росія знаходять спільну мову.
Але все не так просто. Бачення нового світового порядку в них різне. Росія хоче повернути час назад – у славне імперське минуле з царем і самодєржавієм, хоче зрозумілого біполярного світу за зразком Холодної війни, вона хоче залишитися в минулому. Китай же хоче будувати альтернативне майбутнє. Вони складають плани розвитку на десятиріччя вперед. Вони будують Китай майбутнього, який буде потужним світовим гравцем, на думку якого будуть зважати. Китай хоче процвітання.
Як ми бачимо, між Китаєм та Росією існує суттєва світоглядна різниця. Їхні вектори направлені у протилежні сторони. Це стало очевидним і в ході візиту товариша Сі до Кремля.
За підсумками Путін і Сі Цзіньпін зробили спільну заяву, в якій стверджують, що відносини їхніх країн не є військово-політичним союзом, не мають блокового і конфронтаційного характеру, також не спрямовані проти третіх країн. Китайська сторона, у свою чергу, заявила, що китайсько-російські зв’язки давно вийшли за межі двосторонніх відносин та мають велике значення для світопорядку. Сі Цзіньпін наголосив, що Китай та Росія нарощуватимуть конструктивну силу для формування багатополярного світу.
Китай не є другом Росії, хоч і російська пропаганда намагається переконати нас у протилежному (звісно, що Путіну потрібні друзі), вона є ситуативним партнером, засобом для досягнення китайських інтересів. Звідси випливає наступне чому.
Чому Китай хоче змінити світовий порядок?
Тут все, ніби, простіше. Світовий порядок, що існує нині не відображає реальний стан справ у світі. У системи, що сформувалася за підсумками І та ІІ Світових війн, вийшов термін придатності. Світ став складнішим і більшим.
Потрібно відверто визнати, що нинішній світопорядок писався західною цивілізацією, на основі її принципів. Світ поза межами західної цивілізації сприймався як дещо недорозвинутий. Це цілком у дусі колоніального мислення, в якому є цивілізована метрополія та відсталі колонії. Цей неоколоніалізм виражається у поділі світу на треті країни, країни, що розвиваються та розвинені країни. Тому Захід взяв на себе місію допомагати іншим країнам налагодити їх життя. Захід хоче щоб весь світ жив краще, ніхто не вмирав із голоду, діти отримували освіту, жінки права, усі мали добробут. Західна цивілізація досягла процвітання і хотіла навчити інших того самого. Звучить дуже красиво. Але на практиці все не так безхмарно.
Західний підхід виявився експортом не лише західних економічних і політичних принципів, але передовсім експансією західних цінностей. Попереднє географічне колоніальне завоювання фактично замінили ментальною колонізацією. Хочеш жити як на Заході, думай як західна людина. Ось те правило гри, що лежить в основі світопорядку зараз.
СРСР та її правонаступниця Росія, на перший погляд, ніби оскаржували такий підхід і прагнули довести, що у них є альтернативний підхід. Звідси й біполярний світ часів Холодної війни – протистояння капіталізму та комунізму. Той самий біполярний світ, який хоче повернути Путін. Проте, якщо поглянути глибше, то ці два табори такі ж самі породження західного мислення, і, насправді, їх протиборство – це конкуренція двох ідей західної цивілізації. Лише масштаби розрослися до загальносвітових.
Отже, що ми маємо на початок ХХІ століття. У світі з’явилися країни, які досягають добробуту не за західним рецептом. Виявилося, що існує альтерантивний метод побудови держав і економік. І ці держави хочуть визнання свого успіху світом. Тобто, Китай хоче щоб Захід визнав їхні досягення та його альтернативний шлях. Для цього потрібно, щоб на думку Китаю зважали в принятті рішень світового значення. Як ми бачимо останні роки, Китай постійно утримується в ході голосуваннь в ООН, як в Радбезі, так і на Генасамблеї. Це не позиція проти. У правилах гри, де є лише кнопки “за” чи “проти”, Китай використовує кнопку “утримався”, як спосіб продемонструвати альтернативний погляд – окрему думку. До відмови від цієї західної бінарності ми ще повернемося.
У якості підтвердження наведу думку наукового співробітника Центру стратегічних та міжнародних досліджень Брайана Харта з приводу того самого візиту Сі:
“Сі Цзіньпін сподівається використати цю поїздку, щоб показати себе державним діячем і представити Китай як велику світову державу і миротворця, здатного формувати глобальні події. Ключове питання полягає в тому, чи спробує Сі і в якій мірі використовувати свої важелі впливу для формування поведінки Росії у війні в майбутньому. Досі ми не бачили, щоб китайський лідер робив відчутні кроки до закінчення війни”.
Сі Цзіньпін хоче щоб з ним розмовляли на рівних, щоб Китай сприймали дійовою особою, а не лише доводили до відома рішення, які приймаються на Заході. Він прагне участі в управлінні світом. Натомість США посилює тенденцію до протиставлення позицій Захід – Схід. Чому вони це роблять, побачимо далі.
Отже, Китай хоче змінити чинний світовий порядок, тому що він не відображає реальність, у якій Китай досяг рівня економічного розвитку західних країн, але не набув такого ж політичного впливу. Китай хоче визнання альтернативного шляху. І тут ховається наше наступне чому.
Чому Китай хоче альтернативи?
Тому що Захід і Схід мають різний світогляд. Різні культури – це різні способи сприйняття світу, різне осмислення та, відповідно, різні принципи прийняття рішень. Тому не може бути єдино правильної точки зору (тобто західної). А до вершини гори може вести кілька стежок. Наша західноцентричність, призвела до висновку, що всі думають однаково. Так само як Захід експортує цінності, він експортує мислення. Але виявилося, що не всі люди мислять по-західному. І це не означає, що у них недорозвинене чи відстале мислення, воно просто інше. Базується на інших підходах.
Різне мислення створює різні картини світу. Західне мислення індивідуалістичне, східне колективістське. І це не значить, що одне хороше, а інше погане. Воно просто різне.
Залежно від мислення змінюється погляд на одну й ту ж саму ситуацію. Представники індивідуалістичних спільнот більше зосереджені на окремих деталях і розглядають ситуації як постійні та незмінні, тоді як представники колективістських спільнот, як правило, більш схильні до холістичного мислення: вони думають про проблеми, приділяючи особливу увагу відносинам та контексту ситуації. Для американця 2+2 завжди буде лише 4, а для китайця – 4 буде значно більше, ніж сума чисел. Бо ціле завжди більше, ніж просто сума його складових. Бо 2 і 2 взаємодіють між собою й зі світом навколо.
Для ілюстрації різниці мислення наведу приклад. Простий тріадний тест, коли дано три поняття і потрібно вибрати з них два, які пов’язані між собою та пояснити, чому ви так вирішили. Маємо три слова: потяг, автобус і колії. На Заході люди частіше обирають потяг і автобус, тому що це транспортні засоби. В Азії ж частіше обирають потяг і колії, тому що вони функціонально пов’язані, один елемент потребує іншого для роботи. Це і є прояв різного мислення, який впливає на те, як різні люди бачать світ. Таке ж бачення буде і на політичну ситуацію.
Китай дивиться на світ інакше, ніж США. Можна не розділяти точку зору Китаю, але визнавати право на її існування Захід таки має. До слова, це відповідає західному демократичному принципу – свободи слова і думки. Бо виходить, що ніби Захід за свободу, але якщо це свобода західного зразка. Якесь лицемірство. Де ж послідовність? Раз свобода, то визнавайте право на існування альтернатив.
Саме цього і прагне Китай. Він не хоче однополярного чи двополярного світу. Він хоче світ із багатьма гравцями. Вони не хочуть узагальнювати і спрощувати, вони хочуть будувати різні відносини з кожним гравцем. Зі США, Європою, Африкою, Латинською Америкою, Росією, іншими азійськими країнами. Вони хочуть говорити з кожним окремо і знаходити спільні інтереси з кожним. Це їх метод Шовкового шляху, де на кожній зупинці каравану ти можеш обміняти щось і обидві сторони отримають бажане, а в кінці маршруту, якщо ти вдало проводив перемовини на кожному етапі, ти отримаєш велике багатство, славу і здобудеш багато нових зв’язків. Зовсім інше мислення, порівняно із Західним підходом, який звик до гри з нульовою сумою, де переможець може бути лише один і він отримає все.
Китай відрізніється масштабністю мислення. І це стосується не лише розмірів. Так, вони великі і в плані територій, й за кількістю населення. Але Китай має тривалу тяглість історії. Йому вже кілька тисяч років. Їх цивілізація не менш цікава та велична, ніж західні цивілізації. Довгий час вони мали свою паралельну історію, незалежну від Заходу. Тому не дивно, що Китай планує на десятиріччя вперед, їхній горизонт подій значно ширший. Вони міряють історію століттями. Сі Цзіньпін будує державу з прицілом на далеке майбутнє. Він має в голові бачення Китаю через 50 чи 100 років. Не він його втілить до кінця, але китайська система влади передбачає, що його наступники будуть послідовними продовжувачами його справи. Заходу, з його конкретним мисленням і швидкими результатами, важко зрозуміти такі підходи. Західні політики хочуть бачити результат своєї роботи до наступних виборів, а не в наступних поколіннях. Тому так важко зрозуміти китайську політику.
Отже, Китай прагне альтернативи, бо це є природнім, оскільки світ складається з різних народів. І їх мислення справді інше. Але чому?
Чому мислення відрізняється і чому всі не можуть думати однаково?
Ми дійшли до п’ятого чому, на яке, насправді, немає точної відповіді. Це складне питання, яке зламало не один спис у наукових баталіях. Довгий час науковці були переконані, що мислення успадковується генетично і який вродився, таким і будеш. Проте тривалі дослідження людей, які змінювали місце проживання і потрапляли в лоно далеких культур, привели до думки, що в цьому процесі велику роль відіграє оточення. Тобто залежно від того, в якій культурі ти живеш, таке і мислення запозичуєш. Та й загалом, жорсткої межі між різними типами мислення немає, й вона рухома. Тому серед мігрантів можна спостерігати суміш різних типів мислення.
Тоді постає закономірне питання, звідки береться панівний тип мислення в певній країні. З цим все простіше. Наукова думка в різних країнах розвивалася різними шляхами. Століттями мислителі формували певну картину світу й акцентувалися на певних цінностях. Так, для західних філософів провідною була тема свободи та незалежності, натомість, східні філософи займалися пошуком єдності, приміром даосизм чи конфуціанство.
Ці різні підходи формували різні світогляди та різні стилі мислення. Наслідки ми бачимо на власні очі – східний світ став для нас загадковим та настільки іншим, що ми не розуміємо його. Сі Цзіньпін робить незрозумілі для нас дії. Ми їх трактуємо з точки зору свого шаблону мислення, який не співпадає з китайським.
Для того, щоб зрозуміти, що роблять китайці, доведеться зрозуміти як вони думають. Дійшовши до останнього чому ми, нарешті, перейдемо до вирішення нашої проблеми – зрозуміємо як думають китайці?
Західна логіка проти східної діалектики
В основі західного способу мислення лежить формальна логіка. Саме на її основі побудовано всю раціональну наукову систему Заходу. Аристотелівська формальна логіка регулює побудову самих міркувань. Це цеглинки, з яких будується думка.
Аристотель увів три основні закони логічного мислення:
- Закон тотожності: А = А. Будь-яке поняття є те, чим воно є. А є А і нічим іншим.
- Закон суперечності: А і не-А не можуть одночасно бути істинними. Ніщо не може бути і не бути. Не можуть бути істинними два несумісних висловлювання про один і той самий предмет, що беруться в один і той самий час та в одному і тому ж відношенні.
- Закон виключеного третього: все може бути чи не бути. А може бути істинно, або не-А може бути істинно, третього не дано. Тобто висловлювання та його заперечення не можуть обидва бути правдивими. З двох висловлювань – А чи не-А – одне обов’язково є істинним.
Пізніше Готфрід Лейбніц сформулював ще Четвертий закон логіки – Закон достатньої підстави, який говорить: будь-яка істинна думка має достатню підставу, отже будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коли вона обґрунтована.
Для західної людини ці закони виглядають абсолютно зрозумілими і природніми. На них будується наше мислення і вони не викликають заперечень. Однак людина, що виросла у китайській традиції не приймає ці постулати. Вони суперечать поняттям її світобудови. А все тому, що в Китаї панує діалектичне мислення, яке багато в чому протилежне формальній логіці. Діалектика пропонує способи вирішення задач, а не побудову міркувань. Саме вона лежить в основі сократівського методу ведення діалогу.
На заході панівною стала формальна логіка, хоча й була діалектика, натомість, на сході саме діалектика стала основною, а формальна логіка не набула розвитку (окрім Мо-цзи і його школи, яка є особливим випадком китайської філософії й проіснувала зовсім недовго).
Східна діалектика базується на трьох принципах:
- Принцип мінливості світу стверджує, що реальність – це процес безперервних змін. Те, що є істиною зараз, незабаром стане хибним.
- Принцип суперечливості говорить, що все складається із суперечностей. Вони лежать в основі змін. Суперечливість стала, тому що зміни постійні.
- Принцип цілісності (або взаємозв’язку) – ціле більше сукупності його частин. Частина має значення лише у співвідношенні до цілого.
Ці принципи тісно переплетені між собою. Зміни породжують протиріччя, а протиріччя породжують зміни. Сталість змін та протиріч передбачає, що обговорювати окрему складову цілого безглуздо, не розглянувши її взаємозв’язку з іншими частинами та з попередніми станами дійсності.
Наслідком такого підходу є прагнення пошуку золотої середини між двома крайнощами. Китайці не будуть ставати на чийсь бік, їхня позиція буде неоднозначною. Вони будуть шукати середину між суперечностями. Тому Китай нам не ворог і не друг. Так само, і відносно Росії. Китай залишатиметься між різних позицій. Вимагати від нього ставати на чийсь бік, дуже по-західному, але вони не можуть цього робити. Китай залишиться Китаєм. Він буде на своїй стороні. Не вимагайте від нього “так” чи “ні”, він обере “утримався”, так само, як на голосуваннях в ООН.
Китайська діалектика значно краще пристосована до стану невизначеності. Китайці інакше прогнозують майбутнє. Вони інакше реагують на суперечності. Західні люди часто потрапляють у пастку підтверджувального упередження, коли намагаються шукати докази точки зору, яка їм імпонує. Натомість, китайці будуть більше довіряти думці, яка викликає більше суперечностей. Тому неоднозначне для них є істиннішим, оскільки у ньому закладено принцип інь-ян, а те, що однозначне, може бути помилковим, бо воно незбалансоване і потребує врівноваження іншою думкою.
З такої точки зору перестає дивувати візит Сі Цзіньпіна до Путіна саме тоді, коли на нього виписали міжнародний ордер. Адже, якщо весь світ проти, то необхідно врівноважити його, бо перегини в один бік призведуть до катастрофи. А Китай не хоче стрімкого краху Росії, слабка Росія їм вигідніша. Втім, і Захід цього боїться. Тож, як ми бачимо, спільного, насправді, значно більше.
Однак відмінність у підходах не стала перепоною для розвитку Китаю. Китайська цивілізація успішно розвивалася, робила значущі наукові відкриття. І все це без формальної логіки, яка лежить в основі західної науки. Напрошується висновок – західний метод не є безальтернативним. Тому, можливо, варто Заходу переглянути своє ставлення до Китаю. І це заклик швидше до Сполучених Штатів, адже зі своїм крайнім індивідуалізмом саме вони виступають антагоністом Китаю. США звикли до змагальності та індивідуального заліку, вони діють за західним принципом – переможець отримує все. Натомість Китай схильний до того, щоб вигідно було всім, але США примушує їх прийняти виклик змагальності.
Україна опинилася в самому епіцентрі цих глобальних протистоянь. Нам необхідно вірно розуміти мотиви та наміри різних гравців. Якщо стосовно Заходу та Росії нам все більш-менш зрозуміло, то ось Китай є загадковим. Ми намагаємося поставити його на чийсь бік, але це неможливо. Китай завжди буде на своєму боці, китайському. Сі Цзіньпін демонструє вишукані китайські методи ведення справ, які працюють століттями. Тому для розуміння Китаю необхідно зрозуміти, як вони думають. І в цьому нам допоможе саме діалектичне мислення. Китайський світ не чорний і не білий, він зітканий з тисячі різних відтінків шовкових ниток. Їх дипломатія – це прозора вуаль з напівнатяків, напівкроків та напівтонів.
Китай інший, але Китай нам не ворог.
