500 днів війни

Складно повірити, але від 24 лютого 2022 року пройшло вже 500 днів. Другий рік ми зустрічаємо вже зовсім іншою країною. Ми стали професійніші, впевненіші, стійкіші. Ми точно знаємо хто наші друзі, хто вороги, а хто намагається бути хорошим для всіх. 

Кожен раз ворог приносить нам все більше горя, його жорстокість лише зростає. Проте щоразу ми протистоїмо наполегливіше – швидше оговтуємося, міцніше єднаємося, затятіше відбиваємося. 

Не зупиняємося. Не складаємо руки. Не здаємося.

«Життя – це боротьба, в якій журба веде до поразки»

Кім Тхюї

---

Бойові дії

Цей період пройшов під знаком “Контрнаступу”. Про нього багато говорили, прогнозували, передбачали, готувалися. А він, як кохання, приходить непомітно та там, де його найменше очікують. Отже, всі вангування навколо контрнаступу можна сміливо ставити в один ряд зі щоденними гороскопами. Десь такий же рівень точності та правдивості. І це, насправді, чудово, бо свідчить про грамотну роботу нашого Генштабу. Бо що? Правильно. Наступ почнеться тоді, коли почнеться. 

Дозволю собі спортивне порівняння. Війна – це марафон. Його виграє той, хто вміє планувати і розподіляти свої сили. Нам потрібно відвойовувати колосальні площі в умовах обмежених ресурсів. Ми працюємо на результат, а не заради гарних фото для інстаграму чи ефектних відео в тік-току. Хоча дехто забуває про це. Кожне рішення дорого коштує: снарядів, техніки, ресурсів, а головне – життів, які є безцінними. Ми – не вони. Ми не ведемо м’ясних штурмів. Тому нам складно.

У нашому огляді 300 днів ми вже писали про те, що Бахмут та Авдіївка є найгарячішими точками бойових дій. Так це і продовжилося до 500 дня. До них слід додати активізацію бойових дій на Лиманському напрямку та в районі Мар’їнки.

Не помилилися ми і стосовно потенційного напрямку нашого наступу – цілком очевидним став рух на південь. Звільнено вже перші населені пункти в Запорізькій області та на межі Запорізької – Донецької областей. Однак, не варто поспішати з висновками, оскільки це все виглядає як своєрідна розвідка боєм, поки що. Не забуваємо, що ворог весь цей рік не спав і активно будував оборону на окупованих територіях. Тому зарано говорити про вектори нашого наступу. Поки ми промацуємо оборону противника. Не виключаємо сценарію розвитку подій, коли основний удар буде здійснюватися зовсім в іншому місці. Це – війна, і заскочити супротивника зненацька є частиною успішних бойових дій. 

Додамо із нового та несподіваного: дуже символічна подія. Сили оборони України офіційно підтвердили звільнення територій під Красногорівкою у Донецькій області, які були під контролем окупантів із 2014 року. Це маленький клаптик на карті, проте він має глибоке значення для мотивації до подальших дій.

Терор триває

Обстріли

Росія й надалі підтверджує свій статус держави-терористки. Постійні обстріли цивільних об’єктів стали візитівкою росіян. Якщо холодні місяці пройшли під знаком енергетичного терору і спроби нас залишити без світла і тепла, то весна принесла нові форми терору. РФ вирішила згадати старі кдбістські методи тиску, спробувавши нас усіх загнати в пригнічений стан і залишити без сну. Атаки перенесли здебільшого на нічний час, комбінуючи багатогодинні тривоги маневрів Шахідів та хвилі ракетних ударів.

Знову ледве не щотижня ми розбираємо завали поруйнованих житлових будинків, які стають смертельними пастками для цивільних. Діти, вагітні, пенсіонери. Щоразу нові жертви. 

Травень місяць став рекордним, щоправда в негативному сенсі, особливо для столиці. Київ атакували 15 днів зі 31 календарного, тобто через день, вірніше ніч. Бо майже всі атаки були саме нічної пори. Усього було 32 повітряні тривоги. За розрахунками Forbes жителі Києва могли недосипати 39% від місячної норми через масовані обстріли. 

Також були шахідні рекорди: загалом 14 атак на Київ, із них наймасовіша в ніч на 28 травня: було збито аж 54 “Шахеди”, зокрема, понад 40 прямо над Києвом.

У травні також розпочалися удари балістичними ракетами по Києву. Спочатку запустили 1 “Кинджал” 4 травня, потім 16 травня ще 6 штук, а 28 травня столицю атакували 10 “Іскандерів”. Проте наслідки були не такими, на які сподівалися росіяни. Адже їх унікальні та непереможні ракети були збиті ЗРК Patriot. Таким чином 4 травня 2023 року ввійшло в історію – українське ППО збили «не имеющий аналогов» Кинджал!

Каховська ГЕС

6 червня 2023 року Росія вчинила теракт, який призвів до однієї з наймасштабніших техногенних катастроф та екоциду, наслідки якого важко оцінити. Підрив Каховської ГЕС став свідченням того, що для Росіян не існує червоних ліній, вони готові йти практично на будь-які заходи, якщо вони будуть наносити шкоду Україні. Якщо раніше в когось ще були якісь сумніви з приводу методів росіян та межі їхньої жорстокості (навіть після Бучі, Маріуполя та Ізюма), то після підриву ГЕС тало зрозуміло, що далі може бути будь-що, навіть ядерна катастрофа. 

Звісно, росіяни спробували спихнути всю вину на нас і звинуватили Україну в підриві ГЕС, проте цій маячні повірили хіба що найбільш віддані Кремлю підлабузники. Цивілізований світ побачив все, але практично нічого не зробив. Чому? Можливо від усвідомлення жаху і переляку, що може бути гірше. Можливо через черствість та егоїзм, бо постраждали ми, а не вони, надто далеко, щоб співчувати. Отож, крім глибоких співчуттів, ми отримали хіба що гуманітарну допомогу для ліквідації наслідків. А також обіцянки розслідування та майбутнього покарання за злочини. Щось не дуже тішить.

Зате радує той дух єдності та взаємодопомоги, який показали ми, українці. За лічені дні ми зібрали допомогу для підтоплених районів, їхали рятувати людей та вивозили тварин.  У скрутну годину ми проявили найкращі риси національного характеру. Ось це є найціннішим. З такими людьми в України є майбутнє. 

Ядерна загроза

Окупація Запорізької АЕС країною-садистом із перших днів несе загрозу ядерного тероризму. Найбільша у Європі атомна електростанція – потенційно небезпений об’єкт. Росіяни шантажуть загрозою аварії на станції з перших днів окупації. Станцію мінують, перешкоджають роботі, відключають від енергосистеми. Цей моторошний серіал триває вже другий рік, а вирішення проблеми так і не з’являється, окрім військової деокупації станції ЗСУ. Всі зусилля міжнародної спільноти не принесли поки жодного результату. А підрив Каховської ГЕС додав ще більше загроз, адже зниження рівня води в охолоджувальному ставку станції – це ризик аварії, порівняний із Фукусімою. 

Якщо раніше світ сприймав погрози підриву АЄС як шантаж з боку росіян та й не дуже вирів у реальність таких подій, то після підриву ГЕС стало зрозуміло, що можливо все. Але що робити, все одно не знають. Реальних важелів впливу поки що не знайдено. Для витіснення Росії з міжнародного ринку ядерної енергетики під час саміту G7 було утворено альянс у складі: Британія, США, Канада, Японія та Франція. Мета угоди – підірвати російський контроль над ланцюжками поставок. У той же час санкцій проти “Росатому” досі не запроваджено і вони продовжують свої проекти, в тому числі й на території ЄС (реактори на атомній електростанції “Пакш”, Угорщина).

Дипломатія

Попередні 100 днів точно можна охарактеризувати як дуже активні на міжнародному фронті: розширення НАТО, саміт G7 і присутність там В. Зеленського, візит Сі Дзіньпіна до Москви, китайський мирний план, переобрання на новий термін Ердогана, новий президент Чехії. Це лише перелік найважливіших подій. 

Багато гостей приїджало в Україну: генсек ООН Антоніу Гутерреш, Прем′єр Японії Фуміо Кісіда, Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг, президенти Чехії і Словаччини, голова МЗС Бахрейну (це перший візит очільника зовнішньополітичного відомства Бахрейну в Україну з часу встановлення дипломатичних відносин між країнами у 1992), Глава Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн приїхала до Києва відзначати День Європи, спецпосланець Китаю з китайським мирним планом, а також ціла делегація лідерів країн Африки (зі своїм мирним планом). 

Зеленський теж не сидів на місці, окрім саміту G7, він встиг здійснити низку важливих візитів: до Польщі, Нідерландів, Фінляндії, Італії та Ватикану, де зустрічався з Папою, потім до Франції, Німеччини (отримав премію імені Карла Великого) та Британії. По дорозі на саміт G7 в Японії, встиг відвідати Саміт арабських країн. Також провів телефонну розмову з китайським лідером Сі. 

Куди не встиг сам, відрядив дружину. Слід зазначити, що Олена Зеленська з початком війни все частіше бере на себе роль такого напівофіційного дипломата і доволі успішно. Тож на коронацію нового британського монарха Чарльза ІІІ поїхала саме вона. 

Уся активність не була марною. Це частина підготовки до нашого контрнаступу, якого всі так чекають, але не всі розуміють, що він почнеться лише тоді, коли для нього буде зброя. І ми її отримали, щоправда не все. Бракує літаків F-16, затягуються поставки танків. Хоча багато іншої техніки вже передано. Принаймні, те що випливло з офіційних повідомлень та засвітилося у фронтових зведеннях. Детальних описів ми все одно не побачимо, бо це чутлива інформація, що потребує секретності. Але наступати є чим і ми це бачимо вже з новин (це і успішні штурми позицій окупантів, і влучні удари по складам, місцям скупчення та логістичним ланцюжкам). Наскільки вистачить цих ресурсів дізнаємося вже зовсім скоро – коли побачимо результати літньої кампанії.

Однак, не лише ми були в центрі міжнародної уваги. Путін теж отримав визнання у світі, щоправда специфічне – Міжнародний суд видав ордер на його арешт саме за злочини, пов’язані з викраденням українських дітей. Путін справді любить дітей так, що аж краде їх. 

Варто ще згадати про міжнародні зусилля у фінансовій сфері. Україна та Міжнародний валютний фонд досягли угоди щодо нової програми на суму 15,6 млрд дол терміном у 4 роки. Програма передбачає доступ до 11,6 млрд СПЗ (близько 15,6 млрд доларів), або 577% від квоти України у МВФ. Єврокомісія оголосила пропозицію внести зміни у багаторічний бюджет ЄС на 2024-2027 роки, який включатиме виділення 50 мільярдів євро для відновлення та відбудови України, а також для продовження реформ на шляху до членства в ЄС. 

І це не єдині джерела фінансової допомоги Україні. Президент Франції Емманюель Макрон на саміті Ради Європи у Рейк’явіку в травні оголосив про створення міжнародного реєстру збитків, завданих Україні від початку повномасштабного російського вторгнення. Разом із механізмами конфіскації російського майна за кордоном, це створює суттєвий резерв для подальшої відбудови України. 

Найбільшою інтригою, все ж таки, залишається майбутній саміт НАТО у Вільнюсі. Всіх цікавить що запропонують Україні? Гадаю, не варто очікувати якихось гучних сюрпризів (вступ до НАТО). Адже проти спрощення процедури членства виступають саме США. На думку деяких експертів, прийняття України до НАТО у нинішньому стані несе загрози якраз для нас, оскільки взяти нас в існуючих кордонах, це автоматичне визнання нових демаркаційних кордонів саме по лінії зіткнення. Аналогічна ситуація склалася свого часу із Західною Німеччиною, яка стала членом Альянсу, фактично визнавши втрату територій Східної Німеччини. На щастя для них, Німеччина об’єдналася через десятиріччя. Тому сумнівним виглядає такий шлях. 

Отже, найбільш вірогідними виглядають гарантії безпеки, що не є аналогічними членству в НАТО, але досить вагомі та подальші гарантії вступу в НАТО після деокупації територій і повернення до кордонів 1991 року. 

Над болотами нависає туман

Останні пів року були важкими для Кремля, настільки важкими, що довелося йти на крайні заходи. Зимовий наступ провалився з тріском, принісши не лише тисячі невідворотних втрат, але й вніс смуту в коридори влади. Чим дорожче обходиться війна в Україні, тим жостокіші ігри розгортаються між придворними, адже кожен хоче уникнути відповідальності та зберегти статки, награбовані важкою корупційною працею. Тому всі намагаються спихнути провину за провали на когось іншого. Павуки в банці заворушилися.

До того ж, втрати у війні вже настільки великі для простого люду, що необхідно вживати заходи для приборкання невдоволення: 

• закручувати гайки. Наприклад, Путін підписав закон про посилення покарання “за дискредитацію учасників спецоперації”, у якому за нібито “фейки” про російську армію передбачається максимальне покарання – 15 років колонії 
• прибирати надто одіозних “героїв війни” – підрив кафе у Санкт-Петербурзі, у результаті якого загинув  “воєнкор” Владлен Татарський, замах на пропагандиста Захара Прилєпіна 
• призначати винних – троє вчених новосибірського Інституту теоретичної та прикладної механіки, які займалися створенням гіперзвукових літальних апаратів, були по черзі заарештовані силовиками за статтею “Державна зрада” 
• створювати переможну картинку для ТВ – візит Путіна у Маріуполь. 

А тут ще й регулярна бавовна та якісь загадкові безпілотники над російськими містами, і, навіть, над Москвою.

За даними Інституту вивчення війни (ISW) Путін ще весною втратив контроль над інформаційним простором своєї країни. Навіть сама речниця Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова підтвердила, що Кремль втратив централізований контроль над російським інформаційним простором, і що президент Росії Володимир Путін, вочевидь, не може це виправити. Зокрема, Захарова заявила, що Кремль не може повторити сталінського підходу до створення сучасного аналога радянського Інформбюро для централізованого контролю над внутрішнім інформаційним простором Росії через боротьбу між кремлівськими “елітами”. Тобто, при дворі царя все не так до ладу. Чи то цар вже не той, чи то бояри щось мутять, бо цар слабне. А на додачу ще й забугорні бояри голову підіймають (російські опозиціонери у Європі ухвалили декларацію: проти війни і режиму Путіна).

Каламутитися почало вже давно. Розборки між Міноборони і Прігожиним розгорталися останні пів року. Гучні заяви Прігожина про снарядний голод на фоні трупів вагнерівців, кувалди, тортури, навіть планування вбивства міністра оборони Італії, яке  Медведєв замовив “вагнерівцям” за $15 млн. Активна піар-кампанія “Вагнера” і демонізація його образу проводилася на повну і дуже майстерно. Ви ж ще пам’ятаєте, що Прігожин не тільки власник ПВК, але й хазяїн славнозвісних ботоферм, які роками займаються ІПСО та пропагандою. Тож розкрутити тему вони могли з легкістю. 

Кульмінацію кампанії ми побачили під час так званого “бунту Прігожина” з недопоходом на Москву. Остаточні результати ми побачимо пізніше, однак, вже наразі очевидними є кілька тенденцій: цар не такий рішучий і сильний, народу подобається ще жорсткіше (тобто запит на ще більшого тирана існує), війна за потенційну корону після Путіна почалася, пацюки вже тікають із корабля (саме так я б оцінила дії Прігожина – він виводить свої активи з РФ, зберігає дуже прибутковий і затребуваний бізнес за кордоном, при цьому ще й покращує свою репутацію силовика). 

Кремль починає задихатися від болотяних випарів, його огортає туман невизначенності. Успішний український контрнаступ допоможе ще більше внести розбрату в справи придворних. Адже чим краще справи у нас, тим гірше у них. Тож єдиний справді ефективний спосіб винайшли ЗСУ. Побажаємо їм здоров’я.

У своїй хаті

Повернімося до справ українських. У нас усередині теж відбуваються цікаві процеси. Можна узагальнити їх виразом “внутрішній фронт”: ми почали справді активно боротися з ворогами всередині. 

Окрім очевидних ворогів – російських консерв, проросійських ватників та і просто зрадників – у нас ще є одна велика категорія ворогів, які не тільки заважають перемозі, але й ставлять під загрозу майбутнє. Мова йде про корупціонерів. Часто це буває 2 в 1, як, приміром, керівництво “Мотор Січ” чи “Антонов”. 

Не можу не відзначити роботу СБУ. Прихід В. Малюка не просто вдихнув нове життя у структуру, але й, нарешті, зрушив ситуацію в позитивний бік. Як люблять писати у нас в мемах – то було СБУ курця, а тепер СБУ здорової людини. Динаміка хороша, тепер її б підтримала судова гілка влади. А з нею у нас все дуже печально. 

Зловити голову Верховного Суду Князєва на хабарі у 3 млн доларів це лише половина справи, ситуація з корупцією зміниться, коли його справа дійде до завершення і він справді отримає справедливий вирок. А поки вся ця аникорупційна діяльність схожа на спортивну риболовлю: зловили, сфотографували, відпустили. Зміни відбудуться тоді, коли корупціонерів будуть не просто звільняти з посад, а коли вони будуть покарані за корупцію – ув’язненнями, конфіскаціями, забороною подальшого обіймання посад. 

Також в останні місяці було багато кадрових рішень – заміни в Уряді, новий керівник “Укрзалізниці”, Бюра економічної безпеки, а ще, Кабмін перетворив “Укроборонпром” на “Українську оборонну промисловість”. Деякі з них були наслідком трагічних подій – катастрофа гвинтокрила з вищим керівництвом МВС. Почекаємо офіційні результати розслідування, але маємо багато питань без відповідей.

Але давайте від справ мирських, до справ божих перейдемо. Оплотом “русского міра” досятиліттями був Московський патріархат. І ми дочекалися того дня, коли ними почали займатися. Процес буде не такий швидкий і простий як хотілося б, але він рухається. Вже перші його успішні результати ми побачили – вперше Єпіфаній провів Великодню службу УПЦ у Лаврі. Скоро настане той день, коли ми виженемо московських попів із наших церков, що стане великою ідеологічною перемогою України.

У скарбничку перемог можна ще додати перехід релігійних святкувань на новий календар, перенесення Дня перемоги на 8 травня, а також визнання Голодомору багатьма країнами світу. 

Замість підсумків

Закінчити хотілося б на позитивній ноті. 500 днів ми зустрічаємо вже іншою країною, іншими людьми. Ми стали сміливішими, стійкішими і непереможнішими. Нас лякають ядерним вибухом, а ми у відповідь генеруємо тисячі мемів про оргію на Щекавиці. Ми пишемо нові правила для світу, бо маємо на це моральне право. Поки інші залишаються сторонніми спостерігачами, ми творимо історію своїми руками. Часто це брудна і важка робота, але ми знаємо заради чого її робимо. 

Ми точно знаємо, що ми на світлій стороні й сила з нами.

Ми – нація героїв. Незламних, непереможних.

Ми – творці нового світу.

Ми – українці.