Автор:
Як Росія використовує міжнародні організації для політики терору
Багато експертів присвячують свої роботи тому, настільки успішно Росія використовує гібридні методи для залякування, переслідування та знищення ворогів режиму. Шпигунські мережі, що запустили щупальця в самісіньке серце Європи, отруєння колишніх спецслужбовців, викрадення опонентів, підриви складів…
Може скластися враження, що Росія працює виключно поза межами закону та права. Але це не так. Десятки міжнародних організацій щорічно приймають високих представників з усіх країн світу. Вони працюють над світовою безпекою, стабільністю та запобіганню злочинам. Парадокс, але серед них і Росія зі своїми дипломатами-ФСБшниками.
І хоча крига скресла – Росію вже виключили з FATF та ряду інших організацій, – але до звільнення найвпливовіших крісел світу, таких як ООН або G20 ще далеко.
Так само впевнено і безкарно російські представники почуваються і в Інтерполі. Організація, метою якої є боротьба із загальносвітовою злочинністю, спокійно сприймає факт того, що в їхній штаб-квартирі сидять кати ти вбивці. Але як і чому Росії вдається використовувати такий потужний інструмент, як Інтерпол, задля втілення своїх хворобливих планів щодо знищення опонентів? Розібратися в цьому нам допоможе Алі Чаринський, голова медіа-офісу громадсько-політичного руху “Свободный Кавказ” та співініціатор петиції щодо виключення Росії з ООН.
Перш за все, важливо нагадати, що з 24 лютого 2022 року Україна вже не раз зверталася до Інтерполу з проханням ініціювати виключення Росії, проте поки ці спроби не увінчалися успіхом. Але враховуючи політичну вагу та дипломатичну роботу команди Президента, є сподівання, що вони знайдуть можливість переконати іноземних партнерів у неприйнятності членства злочинця та агресора в даній міжнародній організації.
Інтерпол вже неодноразово екстрадував кавказців, які визнані “іноагентами” та ворогами народу, використовуючи для того сфабриковані Росією справи. Від усіх прийнятих Інтерполом до виконання справ (від 194 країн) до 90% справ саме по кавказцям, що боролися проти злочинного окупаційного режиму Росії. Крім того, Інтерпол не враховує, що після екстрадиції цих людей вбивають у в’язницях.
Алі вказує на те, що такий “успіх” Росії у справах проти політичних опонентів обумовлений тим, що Путін успішно створив та закріпив за людьми, які боряться за свободу та незалежність від Росії, статус терористів.
“Він переконав увесь світ, що геноцид чеченського народу – це ні що інше як наслідки боротьби з терористом і всі кавказці, які розділяють ідею свободи, терористи. Тепер кожен інакодумець, журналіст, політик, громадський діяч, який утік з Росії, стикається з тією проблемою, що Путін оголошує його терористом, а світ продовжує вірити в цю казку. Як результат, маємо сформований стереотип + звичайні процедури, яких дотримуються відповідно до зобов’язань покладених на кожного з учасників Інтерполу. В результаті ми отримуємо чинний та надзвичайно ефективний механізм репресій Кремля.”
Труднощі в протистоянні Росії на теренах Інтерполу додає також анонімність запитів. За загальним правилом більшість карток є непублічними, що і використовує Москва. Отож, розшукуваний може навіть не підозрювати, що він у списках Інтерполу, аж до моменту затримання поліцією. Але, на щастя, існують механізми, які дозволяють оскаржувати затримання та екстрадицію.
Алі Чаринський говорить про ефективність, але низький рівень обізнаності щодо цих механізмів:
“Якщо людина не злочинець, то тут два варіанти: вона або зуміє довести це, або ж в неї не буде доказів для цього. Наприклад, людина публічна може легко це зробити. Але людина, яка потрапила в немилість силових відомств, і при цьому все життя прожила у високогірному селищі, не матиме такої змоги. Тому, на жаль, ми часто чуємо як наших земляків депортують до Росії. Це також залежить від юридичної грамотності. Багато хто не знає, що будь-яке рішення міграційної служби чи інших відомств можна оскаржити в суді і знайти собі адвоката, який співпрацює з тією ж ООН. І тут, до речі, саме УВКБ ООН є організацією, яка надає найчастішу юридичну допомогу політичним біженцям з Кавказу. Впевнений у ООН є статистика, де вони вже вирвали із проросійських щупалець Інтерполу тисячі біженців із Кавказу.”
А проте маємо звернути увагу і на позитивні перспективи. Оскільки питання виключення Росії з Інтерполу не втрачає актуальності та продовжує лобіюватися на різних рівнях, то можна сказати що це буде вагомим кроком для виключення Москви й з інших солідних майданчиків. Інтерпол друга за значенням організація в світі після ООН, отже можливість заборони участі для Росії відкриватиме шлях до виключення її також з ООН. І хоча це дуже важка, кропітка та довга процедура, така можливість все-таки існує.
Алі звертає увагу на те, як Росія маніпулює міжнародними організаціями та принижує їх своєю присутністю:
“Військові злочини Росії в Сирії, де терористичний режим Путіна влаштував найстрашніший геноцид, у тому числі велися за допомогою механізмів ООН. Так, наприклад, десятки разів Кремль ставив вето на надання гуманітарних коридорів, позбавляючи населення Сирії можливості отримувати хоч якусь допомогу. За фактом Росія навчилася користуватися міжнародними інституціями для легалізації або приховування своїх злочинних дій, що повинно розглядатися організаціями як загроза для їхнього існування. Тому так, я сподіваюся, що Кремль буде видворений з усіх міжнародних організацій, а не тільки з елітної G7.”
Підсумовуючи, можна сказати що наша дипломатія бореться на полях найбільших світових організацій, щоб обмежувати та нівелювати деструктивний вплив Росії. Москва несе загрозу не лише Україні та своїм політичним опонентам, а й усім демократичним країнам та організаціям світу, використовуючи їхні можливості для досягнення власних цілей. Тому, хоча і не завжди, вдається вигнати Росію з першого разу, як в ситуації з Олімпійськими іграми або Інтерполом, але в цілому можна простежити позитивну тенденцію. Росія все більше й більше втрачає легітимність в очах світової спільноти і все сильніше відчуває, як петля тотальної ізоляції затягується на її шиї.
