Доктрина Герасимова

Доктрина Герасимова

Автор:

У лютому 2013 року генерал Валерій Герасимов, начальник Генштабу ЗС Росії, опублікував у галузевому тижневику «Військово-промисловий кур’єр» статтю на 2000 слів — «Цінність науки у передбаченні».

Філософія “гібридної війни” Герасимова

Герасимов поєднав радянську тактику зі стратегічною військовою ідеєю тотальної війни та виклав нову теорію ведення сучасної війни — вона більше схожа на хакерський злам суспільства ворога, ніж на пряму атаку. Він написав:

«Самі правила війни змінилися. Роль невійськових засобів досягнення політичних та стратегічних цілей зросла, у багатьох випадках за ефективністю вона значно перевищує навіть силу зброї. […] Усе це доповнюється прихованими військовими заходами».

Це є баченням тотальної війни, в якому політика та військове протистояння перебувають в одному діапазоні діяльності як з філософської, так і з практичної точки зору. Це партизанський підхід. Він застосовується на всіх фронтах за участю різних акторів та інструментів, наприклад, хакерів, мас-медіа, бізнесменів, витоків інформації та, звичайно, фальшивих новин. Завдяки інтернету та соціальним медіа зараз можливі операції, про які радянські фахівці з ведення психологічної війни могли лише мріяти. Можна перевертати внутрішні справи цілих країн з ніг на голову лише за допомогою інформації.

Доктрина Герасимова закладає фундамент цих інструментів. Згідно з нею, невоєнні тактики — не допоміжні засоби, що йдуть за застосуванням сили, а самодостатній і навіть більш доцільний спосіб перемоги. Вони фактично і є справжньою війною. Всі знають, що хаос — стратегія, якої дотримується Кремль і в якій оперує краще за багато світових демократій. Герасимов пише, що метою є досягнення атмосфери постійного занепокоєння та конфліктів у ворожій країні.

У доповіді Герасимова термін «гібридна війна» не трапляється. Найближчим до нього поняттям можна назвати асиметричний конфлікт, який згадується тричі. Вперше вираз «гібридна війна» став відомим після конфлікту Грузії та Південної Осетії у 2008 році. Тоді посаду начальника Генерального штабу Збройних сил обіймав не Герасимов, а Микола Макаров.

Етапи «гібридної війни Герасимова»

  • Прихований початок: це початкова фаза гібридної війни, протягом якої справжньому режиму формується опозиція, коаліція та профспілки. Традиційною для початкової фази є пряма, зрозуміла і стійка військова кампанія, що має на меті підготувати обстановку під подальші російські дії з використанням стратегічного стримування. Потенціал військового втручання зростає.
  • Ескалація: у другому етапі, політичних і військових лідерів у регіонах інформують про конфлікт, що розвивається. Росія чинить політичний, дипломатичний чи економічний тиск на режим чи неполітичні суб’єкти.
  • Початок конфлікту: третій етап починається з більш ворожих дій сил-опонентів – демонстрацій, протестів, диверсій, саботажів, вбивств, втручання воєнізованих угруповань тощо… На цій стадії Росія починає стратегічний запуск її сил у регіони конфлікту у разі наявності стратегічного інтересу інтересу національної безпеки
  • Криза: Росія починає військові операції, яким акомпанує сильна дипломатична та економічна підтримка, разом із постійним потоком інформації, який має на меті змінити публічну думку у бік російської інтервенції.
  • Резолюція: цей етап сфокусований на пошуку найкращих шляхів вирішення конфлікту. Ключовим аспектом є зміна лідера у регіоні чи області конфлікту (зміна режиму). Мета – перезавантажити політичну, військову, економічну та соціальну ситуацію в регіоні та повернути мир та порядок.
  • Повернення миру: фінальний етап Доктрини Герасимова можна розтягнути. Росія намагається зменшити напругу, проводить миротворчі операції. Цей етап включає потрібні для врегулювання постконфліктної ситуації політичні та дипломатичні заходи, в яких вказані причини конфлікту.

Економічні санкції чи повалення легітимного уряду — це явні прояви гібридної війни, яка виникла задовго до Герасимова, Макарова і, навіть, Путіна.

Можна говорити про те, що російське військове керівництво прийняло до реалізації інструменти із загальної «матриці», приділивши деяким з них підвищену увагу та випробувавши їх при анексії Криму та окупації частини українського Донбасу, як свій пілотний проект в оновленій стратегії участі в міжнародних конфліктах.

Однак, для того щоб оцінити глибину і всеосяжність цієї доктрини, треба розглянути приклади її застосування. Неочікувані, нелогічні, місцями навіть неймовірні – так може сказати про дії Росії людина, незнайома з доктриною Герасимова. Але розплутати цей клубок все ж таки можливо.

Доктрина Герасимова на практиці

В першу чергу варто розібрати те, як Москва застосовувала догмати Герасимова в Україні. Стаття керівника Генштабу ЗС РФ була випущена в 2013, і фактично анонсувала дії, які будуть проведені в Україні. «Де ви були 8 років, коли бомбили Донбас» – вже мем для більшості українців, але за цією фразою стоїть жорстокість, цинізм і підлість, з якими була почата війна в 2014.

В статті Герасимов приділив багато уваги «застосуванню протестного потенціалу ворожої країни». Датою початку російської агресії проти України вважається 20 лютого 2014 року. Саме цей день закарбовано у відомчій медалі Міноборони РФ «За повернення Криму». За збігом обставин чи ні, тоді стався масовий розстріл силовиками людей на Майдані. Але Антимайдан зібрався задовго до цього. 20 лютого було лише апогеєм і початком кінця для Януковича, адже українці (вкотре) проявили себе як герої.

А далі був Крим та Донбас. З Криму розпочався гібридний напад – заслані агенти російських спецслужб організовували масові акції, підбурювали до захоплення адмінбудівель, місцевих управлінь силових структур, імітуючи «народне повстання» незадоволених новим керівництвом України. З того часу в обіг увійшло поняття «народний мер» і з’явилися такі персонажі як «Моторола», «Багіра» та Гіркін.

При цьому з самого початку одним з основних інструментів окупації стали вбивства і терор проти цивільних. Тут варто згадати про Решата Аметова, Дмитра Чернявського, Василя Черниша та сотні інших українців, яких росіяни знищили за їх позицію.

Йдемо далі. Країни колишнього СРСР традиційно вважалися «сферою діяльності» Кремля. Це, по суті, було полем для подальшого тестування доктрини. Зірване перемир’я між Вірменією та Азербайджаном в 99 – справа рук Кремля, про це відкрито заявив екс-працівник ФСБ Литвиненко, за що потім був вбитий шляхом зухвалого застосування радіоактивного полонію в центрі Лондона. Естонія та Литва регулярно зазнавали хакерських атак, пропагандистських агресивних впливів, що порушувало стабільність усередині країни.

Потім у Грузії атаки стали більш вибірковими та продуманими, що, певною мірою, допомогло змінити правлячий політичний клас на фінансово пов’язаний з російським бізнесом. Зараз провладні сили проводять м’яку політику щодо Росії.

Та якщо ви думали, що це все – то ви досі недооцінюєте силу і ефективність доктрини Герасимова та поняття «гібридної війни». Багатьом відома фраза, яка вже практично стала прислів’ям: «варто лише заглянути всередину будь-якого конфлікту в світі – і побачиш руку Кремля». Так, щупальця цієї потвори добралися навіть до тихої, мирної сонячної Іспанії.

Оновлена доктрина Герасимова 2.0

В 2019 році побачила світ ”оновлена доктрина Герасимова 2.0”. Вона ще більше схиляється до агресивних дій і навіює почуття близькі до Холодної війни. Метод ”активної оборони” вже давно застосовується в наративах Росії.

Тоді ж Національний суд Іспанії почав розслідування втручання російської розвідки у спроби проголошення незалежності Каталонії від Іспанії. Тоді майже вся Іспанія була фактично паралізована через дії сепаратистів. Розслідувачі виявили, що один із радників Жозефа Луїса Араї, лідера руху за незалежність Каталонії, відвідав Москву у березні 2019 року. Там він зустрівся із заступником міністра закордонних справ Олегом Шломолотовим, який до приходу до МЗС керував російською контррозвідкою. Він також отримав інструкції від Євгена Примакова (онука відомого розвідника), який керував державним агентством з поширення російської культури там. Ця агенція вважається прикриттям для російських шпигунів. Він також зустрівся з кількома російськими агентами, які були вислані зі США за неналежну для дипломата поведінку. Після візиту до Москви серед сепаратистів стався розкол, і виник авторитарний рух “Демократичне Цунамі”, що включає блокаду аеропортів та акції громадянської непокори.

Чи виграв хтось від цього? Ні. Але в доктрині Герасимова не йдеться про визначення переможця, а лише про ослаблення супротивника і моделювання ситуацій, коли збитки отримує кожен поза Кремлем.

Але основним ворогом Росії, як і завжди, залишається Америка.

Росія нападає на Сполучені Штати з усіх можливих кутів, які іноді суперечать один одному. Російські боти покращували результати Дональда Трампа під час виборчої кампанії, проте водночас кремлівські ЗМІ виставляли його слабаком. Володимир Путін виганяв із Росії американських дипломатів, обмежуючи варіанти налагодження теплих відносин із адміністрацією, які він сам прагнув встановити. Конгрес США посилював свою жорстку позицію щодо Росії, багато заголовків кричали про те, що ставка Путіна на Трампа програла…

Збиває з пантелику? Тільки якщо ви не розумієте суті доктрини Герасимова.

Росія визначає Америку як головного супротивника та суперника. Росіяни знають, що вони не здатні конкурувати з нею в економічному, військовому та технологічному вимірі. Тому створюють нові поля напруги.

Вони не сподіваються стати сильнішими за американців. Навпаки, вони хочуть послабити їх настільки, щоб зрівнятися за силою і максимально зменшити їх вплив у міжнародному просторі.

Особливе занепокоєння у західних фахівців викликає явна націленість російської «доктрини Герасимова» на експлуатацію слабких ланок західного принципу прийняття управлінських рішень, який заснований на системі стримувань і противаг, що передбачає вичерпний аналіз ситуації, тривалу суспільну дискусію та ґрунтовну координацію зусиль.

Вічний ворог – Америка

Ще в 2005 році в США було надруковано статтю «Військові дії майбутнього: підйом гібридних воєн». Співавторами виступали генерал-лейтенант Джеймс Меттіс, який відповідав тоді за теоретичну та практичну бойову підготовку морської піхоти США, та Френк Хоффман — фахівець із гібридних війн. Сенс їхньої пропозиції полягав у тому, щоб доповнити традиційне коло військових завдань «психологічними та інформаційними операціями».

Глава МЗС РФ Сергій Лавров у 2014 році говорив:

«Стало модним міркувати, що в Криму та в Україні Росія вела та веде якусь «гібридну війну». Цікавий термін, але я б застосував його стосовно передусім США та американської стратегії війни — вона по-справжньому гібридна і спрямована не так на військовий розгром супротивника, як на зміну режимів у державах, які проводять неугодну Вашингтону політику».

Міністр наголошував, що у рамках цієї стратегії американці використовують широкий арсенал засобів. Серед них він назвав «фінансовий та економічний тиск, інформаційні атаки, нарощування тиску чужими руками по периметру кордонів відповідної держави та, зрозуміло, інформаційний та ідеологічний вплив при опорі на фінансовані ззовні неурядові організації».

Виходить, що стратегія насправді мається на увазі та сама (як у РФ, так і в США), але вона направлена на досягнення різних цілей. Тому США у своїй доктрині розставили інші акценти у «матриці». США виділяють Росію як регіональну загрозу, тому що задіяні нею пункти матриці говорять про те, що РФ немає можливостей діяти в повному обсязі на міжнародному рівні, який вона до того ж сама блокує. Росія, з тими інструментами, які вона застосовує з матриці, несе більшу загрозу саме в регіональному секторі.

Тіні Герасимова

Звичайно, не всі експерти, які стежать за Росією, погоджуються з важливістю доктрини Герасимова. Дехто вважає, що це просто чіткіше формулювання того, що Росія робила завжди. Або, що Путіна роздмухали до масштабів всемогутнього Страшили. Або конкуренція між різними олігархічними фракціями в Кремлі вказує на відсутність центральної стратегічної мети всієї їх діяльності. Однак немає сумнівів, що російська інтервенція систематична та багатошарова і починається задовго до введення воєнних на територію іншої країни. Така структура є серйозним викликом, оскільки не завжди можна побачити її втілення на практиці. Як і будь-яка партизанська доктрина, вона передбачає накопичення децентралізованих ресурсів, що ускладнює пошук її проявів та спостереження за ними. І стратегічно її цілі відрізняються від звичних воєнних доктрин.

Кремль не обирає переможця — він послаблює ворога і створює середовище, в якому програють усі, окрім Кремля.

Тож чому Залужний так уважно вивчав доктрину Герасимова? Так, справжня сила тіньової війни в стилі Герасимова в тому, що дуже складно чинити опір противнику, якого ви не бачите, і в існуванні якого не впевнені. Але це далеко не бездоганний підхід — що і довела українська армія.

Тіньові інтриги, на яких базується доктрина Герасимова, роблять її надзвичайно вразливою. Її тактика перестає працювати, варто лише показати, як діє механізм і які у нього цілі. Для цього потрібне лідерство та чітке розуміння загрози. Україна та її армія на чолі з Залужним показали світу, що з Росією можна і треба боротися на всіх фронтах – від військових протистоянь до баталій в культурному й спортивному просторі. Отож, демократичні режими щодня отримують свій урок боротьби з Росією в онлайн режимі. Залишилося лише чекати, коли світ перейде від теорії до практики.

Автор

  • Єлизавета Демченко

    Студентка спеціальності “міжнародні відносини” та “міжнародне право”.

    Аналітик, голова студентської панелі Intermarium Support Group.

    Сфера наукових інтересів:
    Міжнародна безпека, гібридні конфлікти, захист національних інтересів, Близький Схід



    Переглянути матеріали


Обговорити публікацію можна в нашому телегам-чаті:


XIMERA не несе відповідальності за наслідки публікації та використання матеріалів, розміщених на сайті в інших джерелах. Думка авторів публікацій, коментарів, розміщених на наших сторінках, може не збігатися з думками і позицією Центру.
Цитати подано зі збереженням оригінальної орфографії та пунктуації.