Автор:
5 жовтня в іспанській Гранаді пройде саміт Європейської політичної спільноти, основною темою якого буде подальше розширення ЄС. Напередодні саміту 28-29 вересня відбувається міністерська зустріч у Мурсії для обговорення загальних питань і підготовки до саміту.
Тож цілком закономірно, що цими днями з’являються резонансі публікації у авторитетних джерелах. Так, вчора вийшов свіжий номер The Economist, обкладинку якого прикрашає гасло “Why the EU must get bigger” (Чому ЄС має збільшуватися).
Передовиця випуску присвячена темі розширення ЄС загалом і вступу України зокрема. Заголовок статті від редактора “The war in Ukraine is a powerful reason to enlarge – and improve – the EU” (Війна в Україні є потужною причиною для розширення – і покращення – ЄС) вже говорить сам за себе.
Дух Європи
На думку The Economist, в Європу повертається дух єдності та спільних цінностей, який був рушійною силою для створення ЄС. Процес об’єднання Європи, що пробуксовував останні десятиріччя (нагадаю, що останньою до спільноти доєналася Хорватія ще 2013 року) знову набирає обертів та прагне до свого логічного завершення, яке за дуже оптимістичними планами має заврешитися до 2030 року.
Причиною таких змін настроїв стала війна в Україні. Європа пригадала як вона об’єднувалася після двох кривавих війн. І сьогодні, коли війна знову повернулася у Європу, саме час відкинути суперечки і знову об’єднати зусилля заради перемоги. Цитуючи автора:
“З-поміж руїн в Україні знову з’являється щось схоже на настрої, які рухали батьками-засновниками ЄС. Приєднання до найуспішнішого у світі клубу мирних, процвітаючих демократій вивело б цю спустошену війною країну… на новий і багатообіцяючий шлях.”
Вже навіть такий скептик розширення як Е.Макрон визнає, що подальше розширення може збільшити геополітичну силу Європи. ЄС більше не може дозволити собі затягувати процес доєднання дев’ятьох потенційних членів. Адже сіра зона “відкриває двері для тих, хто хоче дестабілізувати континент, починаючи з російського Володимира Путіна”.
Важкі зміни
Приступаючи до місії розширення, ЄС має взяти на себе три тверді зобов’язання:
- Надія для заявників: поки вони проводять реформи, необхідні для того, щоб бути гідними членами, їх допустять. Має бути ясно, кінцевим пунктом призначення є повноправне членство в ЄС, а не підвішене становище ззовні. Тим, хто добросовісно докладає зусиль, слід пропонувати більше допомоги в міру просування.
- Власні внутрішні реформи ЄС не повинні затримувати вступ тих, хто готовий приєднатися. Так, союз має переосмислити свою внутрішню роботу: більший ЄС не буде кращим, якщо він опиниться у безвиході. Нерозумно дозволяти уряду однієї країни накладати вето на колективні дії, як зараз у випадку з іноземними справами та оподаткуванням.
- Вчитися на минулих розширеннях. Більшість країн, які проводять реформи, щоб потрапити до ЄС, залишаються на правильному шляху, стають вільнішими та процвітаючими. Але є ті, хто схибили: Угорщина та Польща порушили норми ЄС, які вони підписали. Тому ЄС має виробити механізми покарання за погану поведінку. Хорошим місцем для початку було б спростити відкликання коштів ЄС від хитромудрих режимів, що вже почало відбуватися.
Автори закінчують оптимістичним висновком: якщо Європа хоче вважатися силою у світі, вона повинна показати, що вона здатна діяти. Затримка розширення через те, що його надто складно здійснити, послабить континент. Після сьогоднішньої агресії Росії завтра послідує американський ізоляціонізм. Якими б жахливими не були обставини війни, вони створили поштовх для створення ЄС, який є одночасно більшим і кращим. Європа повинна знайти спосіб його побудувати.
Дружній погляд
Аналогічні настрої висловив у статті для Foreign Affairs і Карл Більд, співголова Європейської ради з міжнародних відносин, колишній прем’єр-міністр і міністр закордонних справ Швеції.
У вчорашньому матеріалі знову ж таки з промовистою назвою: “The Promise and Peril of EU Expansion. The Bloc Must Add Ukraine – but It Won’t Be Simple” (Перспективи і ризики розширенні ЄС. Блок повинен додати Україну, але це буде не просто), він говорить про важливість та неминучість розширення ЄС. “Це (розширення) перетворило континент, що був одвічно охопленим конфліктами, на один із найуспішніших регіонів у світі.”
Пан Більд у своїй статті робить екскурс в історію Євроспільноти. Він задує процес розбудови ЄС, ті позитивні зміни, які принесло об’єднання Європи й виклики на шляху. Аналогічно The Economist, він вказує на процеси гальмування вступу нових членів та помилки ЄС: нездійснені обіцянки про вступ балканських країн та Туреччини призвели до загострення антиєвропейських та недемократичних тенденцій, що суперечить інтересам спільноти.
Тому саме час переглянути політику ЄС та справді розширятися. Карл Більд пише:
“Агресія Росії проти України все змінила. Несподівано мир і стабільність у всій Східній Європі зазнають нападу з величезними наслідками для всього континенту. Результатом стала кількісна зміна багатьох політик ЄС. Організація вступила в новий етап свого розвитку, коли перед нею поставлено завдання забезпечити стабільність на своєму фланзі — ціль, яка неминуче буде привертати її увагу протягом наступних років. І щоб подолати ці виклики, ЄС готовий розпочати нову хвилю розширення з серйозними наслідками для майбутнього континенту. Він розпочнеться з початку переговорів про вступ з Молдовою та Україною, а за ними підуть інші держави.”
Крізь терни
Пан Карл згадує непростий шлях України – довгий час нас годували обіцянками та тримали на відстані, посилаючись на неготовність та острах перед реакцією Москви. Помаранчева революція, Революція Гідності, російське вторгнення та анексія територій і нарешті повномасштабне вторнення, яке мало зупинити нашу інтеграцію. Але не так сталося, як гадалося. Вторгнення мало зворотний ефект, розпочавши глибоку трансформацію, яка допомогла об’єднати та розширити можливості Європи.
У червні 2022 року глави держав ЄС ухвалили рішення про надання Україні статусу кандидата. Це рішення було серйозною зміною в політиці, досі немислимою, але вторгнення Путіна зробило просування заявки України стратегічним імперативом. Майбутня стабільність України зараз справедливо розглядається як ключ до майбутньої стабільності Європи. І хоча для захисту України, безсумнівно, також знадобляться широкі заходи безпеки – ймовірно, через членство в НАТО, європейські лідери розуміють, що політична та економічна інтеграція України в ЄС є важливою для стабілізації Європи, так само як попередні хвилі розширення допомогли зробити континент мирний. Очікується, що наприкінці жовтня Єврокомісія оприлюднить свій черговий звіт про розширення. Все свідчить про те, що в грудні глави держав ЄС і Брюссель дадуть зелене світло офіційним переговорам про вступ Молдови та України.
Стосовно інших країн ситуація дещо складніша. Грузія фактично сама собі зіпсувала песпективи вступу в ЄС змінивши курс на російський. Таким чином євроінтеграція для грузинів поки стає дуже далекою мрією. Так само як і для Туреччини, яка постійно зходить з демократичного курсу. Не таким примариним, проте складним буде вступ балканських країн. Їм довдеться подолати багато внутрішніх суперечок та віднайти шляхи для порозуміння.
Спільні гроші
Розширення ставить складні завдання не лише перед кандидатами на вступ, але й перед самим Євросоюзом. Доведеться провести серйозне реформування та перегляд багатьох норм та правил. І це стосується не лише процедур ухвалення рішень, але й екноміки. Адже ЄС – це спільний економічний простір. Доведеться переглянути витрати.
Сьогодні бюджет ЄС становить приблизно 1% сукупного ВВП країн-членів. Хоча це невелика частина їхніх державних витрат, вони все одно становлять понад 1,2 трильйона євро на рік, або 1,26 трильйона доларів. Найбільший відтік цих грошей до держав-членів – це “фонди згуртування” для фінансування економічної конвергенції в найбідніших регіонах блоку та сільськогосподарські субсидії в рамках спільної сільськогосподарської політики ЄС. Разом ці дві програми складають приблизно дві третини бюджету блоку.
Україна є значно біднішою за більшість країн ЄС, а також є великим виробником сільськогосподарської продукції. У результаті, за підрахунками експертів, приблизно одна третина поточних сільськогосподарських субсидій органу та одна чверть його фондів у кінцевому підсумку піде до Києва. Якби політика ЄС не змінилася, вступ України змусив би скоротити програми для нинішніх країн-членів, таких як Польща (зараз найбільший чистий бенефіціар). Зрозуміло, що така зміна спричинить політичну турбулентність. На думку експертів, потужний український агросектор слід розглядати як сильну перевагу для ЄС в цілому, хоч це може і не подобатися окремим країнам.
Навколо цих питань будуть запеклі політичні баталії. Частиною рішення, безсумнівно, будуть тривалі перехідні періоди, поки нові країни-члени повністю не приєднаються до різних програм ЄС.
Для України вступ до ЄС – це більше, ніж просто питання стабільності. Це також питання майбутнього процвітання. Ставши частиною інтегрованого єдиного ринку ЄС і дотримуючись його правил, це сприятиме збільшенню інвестицій у країну, включно із заводами. Результатом майже напевно буде сильне економічне зростання, як це було в інших посткомуністичних державах, які приєдналися до блоку.
ЄС – далі буде…
Підсумовуючи, Карл Більд пише, що розширення ЄС буде найскладнішим завданням і водночас найбільш значущим. Росія загрожує миру та стабільності в Європі, а залучення Молдови та України до ЄС має вирішальне значення для зміцнення сходу континенту. Це, у свою чергу, захистить Європу в цілому.
Війна в Україні несе не лише загрози для безпеки континенту, але й стає рушійною силою до змін. Як то кажуть: не було би щастя, так нещастя допомогло. Війна пробудила Європу від довгого сну достатку та спокою. Час європейцям пригадати своє славне минуле і повернути собі статус флагману світової політики та історії загалом. Якраз Україна може стати тим компонентом, якого так бракувало Європі для того щоб бути Великою Європою. Живемо в буремні часи. Історія не лише відбувається на наших очах, але й пишеться українцями – щодня на полю бою та у високих кабінетах. Без нас тепер майбутнє Європи виглядає туманним. Якби пафосно це не звучало, але наша місія не лише знищити російський морок, але й принести світло надії новій Європі.
