Північне розширення НАТО – це відповідь на загрози часу чи спроба США розділити ризики?

Мадридський саміт НАТО приніс кілька вкрай важливих рішень:

1. Звісно, це розширення НАТО на Північ і швидке прийняття до Альянсу Швеції та Фінляндії.
2. Безпрецедентний крок – внесення Китаю до переліку загроз.
3. Залучення в якості спостерігачів Австралії, Японії, Південної Кореї та Нової Зеландії.
4. Збільшення чисельності сил швидкого реагування у 7 разів та збільшення американського контингенту в Європі.

На перший погляд, це виглядає як відповідь на російську агресію та посилення позицій НАТО на східному кордоні. Але не все так однозначно. За цими кроками можуть ховатися й інші мотиви.

Ряд західних експертів обстоюють думку, що такі кроки спрямовані на зменшення участі США в європейських справах. Вже давно всередині США побутує думка, що американці надто багато витрачають на безпеку Європи, а в обмін отримують надто мало. І, взагалі, європейці не такі бідні, могли б і самі платити за свою безпеку, а не розраховувати лише на США.
На фоні економічної кризи ці розмови набувають нової ваги. Окрім того, після Афганістану, американці втомилися, що їх вояки гинуть десь далеко за якість примарні інтереси. Вони хочуть результатів, бажано матеріально осяжних.

Американський інтерес

Тому давайте поглянемо на ці реформи НАТО з іншого боку. Що це дає головному бенефіціару Альянсу – США.

1. Балтійський котел.

Загроза з боку Росії піднімає питання 5 статті НАТО. Якщо Путін нападе на країну НАТО, то доведеться відповідати.
Найбільш слабким місцем є країни Балтії, які фактично затиснуті у ворожому кільці – Росія та Білорусь з одного боку, Калінінград – з другого. Прогнози Rand Corporation у 2016 році показали, що російські війська увійдуть до столиць Естонії та Латвії щонайбільше через 60 годин.
Тому залучення Фінляндії та Швеції серйозно змінює ситуацію в Балтійському регіоні. Балтійське море відразу стане “озером НАТО”; будь-яка російська надія на контроль над морем зникне, оскільки шведський острів Готланд стане особливо грізним бар’єром для російської авіації та військово-морських сил. Ми вже про це згадували у своїх попередніх дописах – тут і тут
Для США є в цьому розширенні жирний плюс: що більше фінів і шведів буде залучено, тим менше американців загине у разі нападу на країни Балтії, що відповідає внутрішнім запитам американців.

2. Фінансова сторона питання.

США ще з часів Дж.Кеннеді обурюється, що країни Європи надто мало витрачають на оборону й не всі дають необхідні мінімальні 2% ВВП в бюджет НАТО. По факту, за безпеку Європи платить США.
Фінляндія та Швеція ж навпаки, значно збільшили свої оборонні бюджети за останні 10 років і їх вступ до НАТО покращить фінансовий стан альянсу і вивільнить американські ресурси для інших напрямків.

3. Тихоокеанський вектор.

Саме на цей регіон зараз спрямовує свої погляди США. Реальним противником є Китай, а не Росія (попри бажання останньої виглядати супердержавою). Тому вписати Китай в стратегію НАТО і розширити співробітництво з країнами тихоокеанського регіону (Австралія, Японія, Південна Корея, Нова Зеландія) якраз і відповідає новим цілям США.

Висновки можуть бути такими:

Залучення Фінляндії та Швеції до НАТО, нарешті дають можливість США менше залучатися в європейські справи, водночас розв’язують руки для активних дій в Тихому океані, де зосереджені їх стратегічні економічні інтереси.

Що це значить для України?

США будуть продовжувати допомагати нам, але пріоритети можуть зміститися. Тож нам варто налагоджувати двосторонні партнерства з країнами Півночі і розширяти концепцію Інтермаріуму на Скандинавські країни, не обмежуючись Балтією та Польщею. Тим більше, шведи давно приязно ставляться до нас.