Холодна війна і кінець Pax Americana. До чого готується Росія?


Homo homini lupus est

Під час останньої прес-конференції Володимир Зеленський оприлюднив приблизні втрати ЗСУ та армії РФ, наголосивши на тому, що кількість врятованих життів бійців ЗСУ набагато більша, ніж у росіян. Не будемо розпочинати політичних диспутів щодо цифр озвучених президентом, краще проаналізуємо цікавіші аспекти війни.

Давно є бажання на деякий час відкласти класичну геополітику і більше сфокусуватися на її 4-му киті – тобто населенні. Населення РФ, як би ми до нього не ставились, продовжує бути ключовим фактором у бойових діях. Науково-технічний прогрес і діджиталізація та технологізація відіграють важливу роль на полі бою, однак людина продовжує бути тим алхіміком, який вдихає життя у голема технології. Тобто, якщо спрощувати, роль населення у політичних процесах та війні ще довго відіграватиме провідну роль. Будь-яка війна є продовженням політики іншими методами, однак кінцевим споживачем благ, які дає територія та її ресурси, продовжує залишатися людина або група людей.

Якщо розглядати витоки російсько-української війни, то можна помітити сильний акцент на старих догмах Холодної війни. Так, російські пропагандисти зуби з’їли, розповідаючи про історичну справедливість та “родную гавань”, однак центральним наративом Путіна і російської пропаганди залишається тема захисту прав навіть не російськомовних, а росіян, що живуть за межами РФ. Україна в розумінні Кремля не є незалежною державою, а республікою СРСР, без якої імперія не відчуває себе повноцінною. За 10 років війни відбулась очевидна еволюція наративів. Від інформаційних вкидів про федералізацію і нібито внутрішній конфлікт відбувся перехід до тези про єдиний народ як абсолютної істини.

Емануель Макрон, напередодні Лондонського саміту НАТО , стверджував, що ворог Північно-Атлантичного Альянсу не РФ, а тероризм. У чомусь він мав рацію, однак дивився на Москву через призму європейської політичної культури. Так, НАТО – це оборонний договір про колективну безпеку, однак і терористи вже давно не безграмотні селяни із якоїсь клоаки на іншому кінці земної кулі. Президент Франції явно не очікував, що тероризм може бути не лише інструментом геополітики, а цілком легалізованою державною політикою, а терористи можуть носити костюми від Versace і годинники Rolex.

Мало хто також міг уявити, що Росія піде на повне перекриття проекту Nord Stream-2 і обміняє можливість посадити на газову голку всю Європу, щоб складати газові долари з євро на банківські рахунки в Швейцарії і купувати вілли в Сен-Тропе чи Вест-Енді.

Захід завжди допускав фундаментальну помилку, дивлячись на РФ виключно через призму російського балету і творчості Федора Достоєвського та Льва Толстого. Художня література та балет – це прекрасно, але, якщо екстраполювати війну в Україні, скажімо, на 1943 рік, то такі тези звучали б приблизно так:

“Ви з глузду з’їхали? Німці не можуть стирати авіабомбами міста та займатися масовими екстермінаціями людей у концтаборах. Вони ж дали людству Фрідріха Шиллера, Генріха Гейне і Йогана Вольфганга Гете, а музика Баха не може бути музикою вбивць”.

Принципова відмінність полягає у тому, бо німців безжально перевиховали, щоб у жодного наступного канцлера Німеччини не повернувся язик сказати, що крах Третього Рейху – це найбільша геополітична катастрофа ХХ століття. (Відсилка до цитати Путіна, що крах СРСР – найбільша геополітична катастрофа ХХ століття).

Людина людині вовк – ідеальний опис сучасного стану міжнародних відносин.

Між Bellum omnium contra omnes і Bellum civile

Повернення режиму Москви до риторики Холодної Війни більш, ніж очевидне. Спочатку всіх росіян ідеологічно готували, втовкмачуючи в голови принцип “Хто не з нами – той проти нас” аж до ідеологічного екстазу, який вихлюпнувся у війну спочатку в Грузії, а потім – в Україні. Проте, якщо воєнні злочини у Грузії вписувалися у межі допустимого в очах США і Європи, то в Україні – всі змогли побачити чистокровний російський нацизм із його оскаженілими адептами, які не мають жалю ні до своїх, ні до чужих.

Водночас Путін в інтерв’ю Такеру Карлсону штовхає на західну аудиторію наратив про громадянську війну, але вже не в Україні, а в Росії. У його розумінні, українці – це росіяни, які просто забули про своє коріння і стали інструментом Заходу у війні проти свого ж народу. Мета Заходу – знищити Росію, що ідеально збігається зі вищезгаданим наративом війни всіх проти всіх. Це в очах росіян додає певного ореолу святості війні, яку вони почали проти України.

Putin Vult – цілком могло би стати одним з гасел цієї війни. (Парафраз гасла Першого хрестового походу Deus Vult – так хоче Бог).

Українцям був озвучений ультиматум: прийняти образ і подобу Росії або ж бути знищеними.

Паспортизація і яничари ХХІ століття

Іншим інструментом, який створює симулякр громадянської війни, є політика паспортизації населення окупованих територій. Назовні кидається меседж: “Якщо Росія агресор, то чому всі ті, кого вона “визволила” від кривавої київської хунти, стають її громадянами?” Як у 2014 році, так і у 2022 росіяни маніпулювали, запитуючи, чому всі біженці тікають у бік агресора, тобто РФ.

Що було наступним кроком ми мали змогу побачити – дітей з окупованих територій вивозили і продовжують вивозити вглиб території РФ, щоб виховувати з них яничарів, прикриваючись гуманістичними ідеалами.

Біженці як зброя або мілітаризація міграційної політики

Як бачимо, вимір нашої війни не обмежується лише класичною війною.

Не варто забувати про міграційні кризи, одну з яких РФ спровокувала бойовими діями на стороні сирійського диктатора Башара аль-Асада, змушуючи мільйони сирійців плисти в напрямку Європи.

Контекст набагато ширший, можна зауважити як мінімум 4 випадки використання іммігрантів у якості інструмента у війні Кремля.

  1. Міграційна криза 2015 року, спричинена війною в Сирії – мільйони сирійських біженців тікали від бойових дій у напрямку Євросоюзу, щоб попросити про притулок.
  1. Міграційна криза на білорусько-польському кордоні – з території Білорусі були і тривають неодноразові спроби перекидати мігрантів з Іраку та Афганістану на територію Польщі, тобто одночасно територію НАТО і ЄС.
  1. Штучне створення продовольчої кризи шляхом блокування експорту української сільськогосподарської продукції до країн Африки. У випадку успіху, такий сценарій призвів би до голоду в Африці, що потягло би за собою відповідні наслідки. Голодні африканці одразу ж перетворилися б на шукачів притулку у ситій Європі.
  1. Українські біженці – ще один виток міграційної кризи, спровокований повномасштабним вторгненням РФ. На даний час у країнах ЄС зареєстровано 4.2 мільйона шукачів притулку з України.

Бойові дії, міграція та дискурс колоніалізму і політики ідентичності

Росія розглядає Україну як плацдарм для тривалої військової кампанії, яка вийде далеко за межі нашої території. Ще до загибелі Пригожина і ліквідації ПВК “Вагнер” росіяни активно проштовхували свої інтереси в Африці, а тепер – намагаються залучати не лише населення підлеглих їм держав, але й далеко з-поза меж Росії.

Заснування афродєрєвні поблизу села Поріччя Бологівського району Тверської області, 06.08.2023

Тема міграції бурів до РФ – непоганий крок з точки зору підігрівання симпатій до РФ серед американських і європейських правих, які неодноразово піднімали тему расизму проти білих африканців.

Як відомо, РФ активно спонсорує право-популістські рухи в Європі, одночасно проводячи діаметрально протилежну політику інтернаціоналізму. Праві у Європі та США вигідні тим, що вони дестабілізують обстановку всередині своїх країн і діють в інтересах РФ.

Міф, що Росія – оплот православних і сімейних цінностей, а також остання надія білих дуже дієвий, тому, що знову ж таки грає на користь тези, що Україна – це лише інструмент у руках колективного Заходу, який хоче знищити Росію, тому що вона виступає проти таких речей, як ЛГБТ, міграція кольорових і секуляризація.

Повертаючись до теми примусової паспортизації, варто також звернути увагу на той факт, що багатьох мігрантів із дружніх до РФ республік, які отримали російське громадянство, щоб залишитися у Москві чи інших великих містах, також ставлять на військовий облік.

У Кремлі розуміють, що поки російська армія не має такого озброєння, як країни НАТО, її єдиним козирем залишається біополітичний контекст війни. Для цього Путін буде грати на темі дискурсу ідентичності у США та Європі, розповідаючи про ісламізацію та тероризм, а з іншої – підігріватиме антиколоніальний та антикапіталістичний дискурс в Африці та Латинській Америці, щоб ускладнювати будь-яку роботу з консолідації цивілізованого світу проти російської імперіалістичної політики.

Якщо прискіпливо спостерігати, то можна звернути увагу на ряд цікавих речей. Так, вищезгадана проблема сирійських біженців дозволяє РФ підігрівати дискурс захисту європейської ідентичності, наголошуючи на загрохах культурним цінностям Європи від мігрантів. Те ж саме Путін робить у себе вдома. Тільки в його домашній версії цієї історії таку загрозу становлять США і НАТО.

Граючи на емоціях, які викликають питання ідентичності серед правих популістів у ЄС, він одночасно провокує міграційні кризи: то бойовими діями в Сирії, то вже мігрантами з Іраку та Афганістану, яких намагаються закинути через Білорусь на територію ЄС, закінчуючи продовольчою кризою, яка, у разі успіху, точно вилилася б у нову міграційну кризу, наслідки якої довелося б долати Європі. Це відволікало б ЄС від питань санкцій та поставок зброї Україні та змушувало б знову проводити інтеграційні та контртерористичні заходи через страх, що в потоках мігрантів до Європи можуть проникнути члени ісламістських терористичних організацій.

Велика війна попереду?

Важко сказати однозначно, чи РФ проводить дружню до країн Африки міграційну політику, виключно щоб побороти демографічну кризу, чи, навпаки, тут є якась далекосяжна мета. Попри путінський владний абсолютизм і демонстративну ліквідацію політичних конкурентів, йому, все ж таки, потрібно час від часу утримувати владу не лише шляхом репресій, а й підігріванням імперського его росіян про “величие” і “можем повторить”.

Як показує досвід Другої світової війни, Берлін штурмували не одні росіяни, а ще представники інших 15 республік СРСР, що все одно не завадило Росії викривити історичний дискурс, приписавши всі заслуги собі та, згодом, перевернути все догори дригом і, під гаслами боротьби з нацизмом, розпочати війну проти України.

Сьогодні РФ не лише формує навколо Москви нову Вісь Зла в іпостасі Ірану, Північної Кореї та інших держав-вигнанок, але й активно залучає на свою сторону іноземних найманців та звичайних мігрантів, які щойно отримають російське громадянство, будуть змушені поповнити путінську армію.

Також відкритим питанням залишаються росіяни за кордоном. На чиєму вони боці? Скільки сплячих агентів можна інфільтрувати у країни ЄС під виглядом втікачів від мобілізації? Потенційні вулкани війни досі тліють у країнах Балтії, які проводять активну антиросійську політику і які можуть стати наступними жертвами російської агресії. Якщо припустити, що у війні за імперські інтереси будуть воювати хто завгодно, а не так звані “этнические русские”, то рівень байдужості росіян до злочинної війни зросте ще більше.

“Русский мир”  – хоч і початково шовіністична концепція, активно змінює свій дискурс на більш інтернаціоналістичний, інтегруючи поняття “россияне” замість “русские”, щоб таким чином згладжувати внутрішній націоналістичний дискурс і, замість протистояння всередині РФ, скеровувати його назовні, тобто проти України.

Україна точно не остання ціль у списку Путіна, а росіяни не почнуть жодного повстання проти режиму, адже давно живуть у симулякрі, що вони зі всіх сторін оточені ворогами і тільки війна до останнього дає шанс врятувати імперію та росіян як націю для кожного у своєму розумінні.

  • Владислав Ковальчук

    Засновник АЦ “Хімера”

    Випускник Варшавського Університету Суспільно-Гуманітарних Наук (University of Social Sciences and Humanities) факультету міжнародні відносини. Має ступінь магістра за спеціалізацією Національна Безпека, виданий Люблінським Університетом імені Марії Кюрі-Склодовської.
    Раніше один з організаторів щорічних конференцій і постійний аналітик Intermarium Support Group.

    Сфера наукових інтересів:
    Міжнародні відносини, правосуддя перехідного періоду, боротьба з тероризмом, асиметричні конфлікти, війна з наркотиками, діяльність спецслужб.

Обговорити публікацію можна в нашому телегам-чаті:


XIMERA не несе відповідальності за наслідки публікації та використання матеріалів, розміщених на сайті в інших джерелах. Думка авторів публікацій, коментарів, розміщених на наших сторінках, може не збігатися з думками і позицією Центру.
Цитати подано зі збереженням оригінальної орфографії та пунктуації.