Автор:
Кілька днів тому Міністерство Закордонних Справ Польщі тріумфально заявило, що позбулося всіх випускників МГИМО. Дана проблема вирішувалась не за один день, а була частиною тривалого процесу, зокрема політики декомунізації, котра не припинялась з 1989 року. Такий крок Польщі та її досвід не можна ігнорувати, адже проблема засилля різних мастей випускників, що діляться новинами із своїми “одногрупниками” в погонах, притаманна й Україні.
Якось ми вже розглядали справу ідеологічної спадкоємності політичних режимів, зокрема випадки затримання державних зрадників у лавах українських силових відомств. За каденції Порошенка такою справою був арешт генерала Валерія Шайтанова, котрий активно працював на ФСБ РФ. Вже під час активної фази війни був затриманий ще один зрадник, котрий обіймав посаду заступника очільника ГУР МО. В ході операції СБУ з виявлення, підозрюваний відстрілювався, однак у кінцевому результаті все одно був заарештований. Одним з гучних політичних скандалів також був випадок із перекладачем Гройсмана, однак стверджувати, що він був випускником російських ВНЗ нам знайти не вдалося.
Даний приклад наведено суто для того, щоб показати ризики, з якими зазвичай має справу країна, що воює. Коли ж серед військових і дипломатів є безліч випускників вузів, метою яких була підготовка таких кадрів, котрі будуть діяти передусім в інтересах імперії, а на даний момент країни-агресора і спонсора тероризму.
Зазвичай у своїх публікаціях ми намагаємось не піднімати внутрішньополітичні теми, однак сьогодні зробимо важливий виняток.
Перш ніж продовжити, поглянемо на важливі для вирішення вищезгаданої проблеми кроки, котрі почала робити, а кілька днів тому довела до логічного завершення, Польща. Правлячу партію Право і Справедливість вже встигли звинуватити в ідеологічних чистках, але її представники, зокрема очільник МЗС по-іншому пояснюють свої мотиви:
“Московський Державний Інститут Міжнародних Відносин був інвестицією у функціонування російського імперіалізму. Це елемент російської soft-power, а його випускники мали служити імперським інтересам.”
– зазначив міністр закордонних справ Польщі Збіґнєв Рау.
Даний процес був ініційований ще задовго до активної фази війни в Україні, хоча саме вона поставила в цьому питанні крапку. Процес очищення МЗС Польщі від представників ще комуністичного режиму відбувався в рамках тривалої декомунізації, котра стосується не лише топонімів і пам’ятників, але також польського суддівства, що викликає найбільше конфліктів у польській політиці.
Питання реформи судів супроводжується акціями протестів прихильників опозиції ще з 2017 року і до сих пір залишається невирішеним. Як можна побачити, Польща стикається з такими ж проблемами, що й Україна, хоча і не змушена діяти в умовах війни.
МЗС Польщі змогло звільнити з дипломатичної служби більше 58 осіб, котрі навчались в МГИМО і вже два місяці відомство функціонує, без жодного дипломата з сумнівним минулим. Оскільки демократичні держави роблять все у рамках правових механізмів, не можна було звільнити когось лише за твердженням, що той чи інший дипломат працює на спецслужби РФ чи діє проти польських інтересів з ідеологічних міркувань лише на основі твердження, що МГИМО є кузнею кадрів імперії.
Для початку було піднято архіви Інституту Національної Пам’яті і переглянуто документи комуністичних спецслужб Польщі, а далі оновлено закон про закордонну службу. (Ustawa z dnia 28 kwietnia 2022 r. o zmianie ustawy o służbie zagranicznej oraz niektórych innych ustaw). Якщо людина навчалась або вела наукову діяльність у навчальному закладі, котрий знаходився під наглядом силових структур чи був частиною збройних сил, або ж підлягав під те чи інше політичне відомство, може залишитися на дипломатичній службі після отримання згоди від шефа Закордонної Служби. Також дипломату необхідно отримати довідку з Агентства Внутрішньої Безпеки, яка засвідчує, що кандидат немає минулого, яке може бути шкідливим для несення дипломатичної служби і роботи в МЗС. Ті, хто не пройшов такої перевірки, були звільнені зі своїх посад.
Такого результату Польща досягла доволі швидко і, на відміну від України, не діє в умовах війни та воєнного стану, котрий суттєво розширює повноваження спецслужб. У випадку України проблема набагато масштабніша, адже якщо у Польщі політична трансформація розпочалась одразу після демократичних виборів в 1989 році, то Україна розпочала декомунізацію лише в 2014 році, одночасно взаємодіючи з її наслідками, котрі вилились у війну й окупацію. До 2014 року всі колишні випускники російських військових і дипломатичних вузів продовжували сидіти на своїх посадах. Ба більше, після проголошення незалежності, під ними навіть не охолонули крісла в кабінетах.
Зрештою чому ми дивуємось, якщо донедавна в кабінетах деяких силовиків красувались бюсти Дзерджинського, а серед портретів очільників СБУ чи інших спецслужб висіли портрети чекістів.
Найяскравішим прикладом, і тут ми повертаємось до внутрішньополітичного скандалу, є той факт, що менш ніж через 10 днів буде річниця повномасштабного вторгнення РФ. Тим не менш, це ніяк не впливає на абсолютно ненормальну ситуацію, коли в парламенті продовжують засідати партнери Медведчука. Тобто у воюючій країні легально діє придуманий, спроектований, профінансований і втілений в життя проект, що просуває політичні наративи та діє в інтересах Москви, а уряд розповідає, що під час воєнного стану не має демократичних механізмів для позбавлення депутатів ОПЗЖ депутатських мандатів.
Варто зазначити, що Медведчук був затриманий і обміняний на українських полонених, але кремлівські проекти і агентурні мережі є в певному сенсі політичною гідрою, з якою не працюють напівміри у вигляді відрубування однієї голови. Це особи, які мають доступ до державної таємниці і користуються всією повнотою влади, якою їх наділяє демократична система, щоб працювати на її ліквідацію. Якщо сьогодні саджають за відео в тік-тоці із переміщенням ЗСУ, то важко зрозуміти, в чому проблема з позбавленням мандатів і притягненням до відповідальності депутатів від ОПЗЖ. Дані особи не лише діяли в інтересах Росії, але й неодноразово були помічені в колабораціонізмі з росіянами, як наприклад Віктор Разумний, котрий був одним з функціонерів Херсонської окупаційної адміністрації.
Можна сказати точно, що роботи по очистці як дипломатичних, так і правоохоронних органів, непочатий край, адже якщо проблема проросійських депутатів не може зрушитися з мертвої точки, то що повинно відбутися, щоб аналогічні процеси хоча б вийшли на рівень дискусії в МЗС, СБУ, ЗСУ і ГУР МО? Скільки випускників рязанських училищ чи російських інститутів міжнародних відносин ми знайдемо у нас – питання риторичне. Тому так само важко спрогнозувати, скільки шкоди вони зможуть завдати до моменту, коли Україна до такої дискусії дозріє.
Та дорога на тисячу миль починається з першого кроку і ми хочемо зробити свій внесок, вкотре нагадуючи, що дана проблема існує та підриває нашу обороноздатність і політичне майбутнє.
